Голова спілки чорнобильців Тячівщини Микола Ковальчук: «Такої байдужості місцевої влади до ліквідаторів ще ніколи не було»

26 квітня в Україні вшановували 35-ту річницю аварії на Чорнобильській АЕС. На Тячівщині нараховується понад 120 людей, які постраждали від наслідків цієї жахливої трагедії. Половина з них – це люди, які ціною власного здоров’я захищали не лише Україну, а й Європу від згубного впливу радіації.

Цими днями ми не могли не поспілкуватись із керівником громадської організації «Союз Чорнобиль України» Тячівського району, ліквідатором аварії на ЧАЕС Миколою Ковальчуком. Напередодні наш співрозмовник взяв участь у зустрічі за «круглим столом» з головою Закарпатської ОДА Анатолієм Полосковим  та за вагомий особистий внесок у подолання наслідків Чорнобильської катастрофи, виявлені самовідданість і високий професіоналізм, активну громадську діяльність був нагороджений Почесною грамотою ОДА. Сьогодні очільник громадської організації ділиться думками з приводу непересічної дати.  

– Миколо Григоровичу, з якими думками зустріли 35-ліття Чорнобилю?

Цьогорічна дата дуже сумна для нас. По-перше, тому що багато наших побратимів-ліквідаторів вже відійшли у вічність. Адже коли я тільки починав організовувати роботу, на обліку було 400 чоловік. А по-друге, цього року влада на місцях поставилася до нашого питання дуже пасивно. Незважаючи на те, що ліквідатори – це люди, які свого часу врятували не лише Україну, а і Європу, цьогоріч їм не віддали тієї шани і честі, на яку заслужили. Нас залишилось зовсім небагато. Наприклад, із моєї групи в живих вже нікого немає. Але жодного доброго слова ми не почули ми ні з боку райдержадміністрації, ні районної ради. Хоча знаємо, що в інших районах Закарпаття інакша ситуація, і до учасників ліквідації наслідків на ЧАЕС поставились, як слід, – із повагою та людяністю, всюди були виділені і матеріальні допомоги. Окрім Тячівської та Тересвянської громад (с.Грушово), жодної зустрічі з ліквідаторами на сьогодні не відбулося у Буштинській, Бедевлянській, Нересницькій, Усть-Чорнянській, Солотвинській, Дубівській, Углянській, Вільховецькій ТГ району. Ніхто навіть не поцікавився нами. Матеріальну допомогу отримали лише ліквідатори Тячівської ТГ. Мені вперше ганьба за район, де цьогоріч ліквідаторів просто проігнорували, хоча до цього року я завжди ставив його у приклад.

Натомість приємно, що голова ОДА з розумінням нас вислухав і пообіцяв особисте сприяння у вирішенні наболілих проблем. А їх багато – соціальних, медичних… Поки не вирішене питання лікування ліквідаторів (відсутність пільг у лікарнях, невизначеність щодо госпіталю, внаслідок медичної реформи ми залишились без фахової лікарської допомоги).

Щоправда, як прозвучало на зустрічі з головою ОДА, чорнобильці цього року матимуть право на першочергову вакцинацію від COVID-19. Буду готувати відповідні списки. Тож усі постраждалі можуть звертатись із цього приводу до нашої громадської організації.

Чимало проблем виникає у людей при зверненні до Пенсійного фонду з приводу призначення «чорнобильських» пенсій. Не раз для того, щоб довести, що ти справді працював у небезпечній зоні, доводиться судитися.



– Що можете сказати про соціальний захист ліквідаторів?

– Якщо раніше путівки на санаторно-курортне оздоровлення отримували всі ліквідатори І категорії, тепер отримуємо щонайбільше одну-дві на всіх. Компенсація за втрачене здоров’я становить 100 гривень на рік – на сміх. А згідно з законом, вона має становити 5500 гривень.

На придбання безкоштовних ліків для ліквідаторів району виділили з державного бюджету 40 тис. грн. на рік, із них 30 тис. грн. вже використали. Добре, що маємо спеціаліста, який обслуговує нас і стежить за цими витратами.

На жаль, з усіх районів Закарпаття тільки у Тячівському відсутнє пільгове безоплатне зубопротезування для чорнобильців.  

Обіцяють підняти пенсії, але лише для чорнобильців з інвалідністю інвалідів. Якщо такі наміри затвердять, інваліди І групи отримуватимуть 15 тис. грн., ІІ – 14 тис. грн. і ІІІ –  

10 тис. грн. Але це ще якщо ухвалять таке рішення.


- Які завдання виконували ліквідатори у зоні радіаційного забруднення?

Вони були робсилою. Всі роботи в місцях, куди не могла доступитись техніка, виконували люди – і переважно власноруч.  Знімали верхній 30-сантиметровий шар землі, виносили на носилках, насипали зверху інший, викорчовували дерева, ліс, чагарники… Засипали у сховищах довжиною по півкілометра, разом з технікою. Цілі цвинтарі машин, заражених радіацією, залишилися… Ще й досі перед очима страхітливі картини тих часів. Прикро, що зараз до нас таке ставлення, шкода й говорити.

- Дякую за розмову.

Розмовляла Наталія Маджара









Матеріали по темі:

0 коментарів

Залиште Ваш коментар

Коментувати новину Cancel reply