Як у давнину навчались у Вільхівцях, розповідає «Шкільна хроніка» 20-30 років (ФОТО)

«Шкільна хроніка» – це унікальний історичний документ. З року в рік літописці фіксували в ньому не тільки перебіг шкільного життя, а й історію та важливі події у краї.

«Шкільна хроніка» – це унікальний історичний документ. З року в рік літописці фіксували в ньому не тільки перебіг шкільного життя, а й історію та важливі події у краї.

Освітянину-краєзнавцю Михайлові Савчуку з Тячева вдалося віднайти фрагменти «Шкільної  хроніки» Вільховецької та Широколузької шкіл із записами 20-30-х років – часів Чехословаччини та угорської окупації краю, а також перших повоєнних років. Він люб’язно позичив нам ці цікаві документи, а ми – ділимось із вами тим, що дізнались. 

Дякова наука

Найперше, читаємо шкільну хроніку Вільховецької школи. Перший запис датований 26 серпня 1923 року. З нього можна дізнатись про походження назви села від слова «вільхи», якими заростав місцевий потік Вульховчик. Виварена кора дерев слугувала природною фарбою для фарбування конопляного сукна. Спочатку воно було розташоване над лівим берегом звору, на північному заході від сучасного села. У тій місцевості колись був монастир, тому її називали Монастирем і тоді, у 20-ті роки. З  колонізацією німцями північної лісової Мараморщини, заснуванням поселень Усть-Чорна, Дубове та прокладанням кам’яної дороги біля села, воно поступово переміщується ближче до ріки Тересви.

Осередком культурного життя оновлених Вільхівців була церква на схилі гори Кичера. Біля неї ховали заможних селян – немешів, або нямешів. Школи як такої не було, але священик або дяк ходили по хижах і навчали удома учнів читати і співати у церкві. За науку платили кукурудзою та дровами. Також люди навчали грамоті одне одного.

Першим учителем-дяком, як свідчить «Шкільна хроніка», був Михайло Русняк – у 1850-1860 роках. Цікав, що його обирало село і платило йому за роботу. За його вчителювання у Вільхівцях у 1857 році з’явилася перша церковна школа – дерев’яна будівля, яка складалася з класу, кімнати учителя і кухні. Тут вивчали лише «числення», «писання» та читання. Наступним учителем на конкурсі було обрано сом Івана Глебу, але з часом той почав зловживати оковитою.

Згодом цю школу було закрито.


«Відношення вчителя було холодне і недружнє»

Натомість у 1899 році у школі були збудовані дві будівлі так званої державної школи – для дітей угорських урядників. Їх зводили без участі села. Як йдеться у літописі, шкільний інспектор з Сиготу Мармароського виклопотав в уряду 72 тис корун на побудову двох корпусів у верхньому і нижньому кінцях села. Будівництвом займались місцеві мешканці-євреї. З 1 вересня 1900 року управителем школи був Олександр Кемінь. Школа була докласова з угорською мовою викладання. У 1909 році у школі стало вже три класи. Відношення вчителя до учнів було холодне й недружнє, нерідко вдавались до тілесних покарань.

У 1913 році місцевий мешканець Соломон Розенфелд облаштував посередині села шкільний будинок на дві кімнати для 4-класової школи. В роки світової війни, з 1914 по 1918 роки, всі освітні будівлі були переважно зайняті військовими, тож про навчання не було й мови.

Чеська доба: навчання рідною мовою, курси для малоосвічених та обіди для учнів із бідних сімей

Новий період у сільській освіті настає у 1920 році, у чеську добу. «Шкільна хроніка» оповідає:  учителів із Вільхівців викликали до інспекторату в Тячеві, щоб ті склали обітницю на вірність Підкарпатській Русі і Чехословацькій Республіці, з тим обов’язком, щоб за два роки вивчили українську мову. Але всі вони відмовились. Тому до Вільхівців направили вчителювати емігрантів із Галичини Андрія Федоркова та Георгія Павлишина. Цього року школа була місяць закрита через епідемію кору.

У 1921-22 навчальному році управителем школи був державний учитель з Нересниці, родом із румунських Ремет Андрій Бокотей, а вчителем – Йосип Коваржик родом із Моравії. Педколектив тоді називали «учительською корпорацією». У школі влаштовували виставки дитячих робіт, малюнків, а кращі витвори відправляли до Ужгорода (як і в наш час).

Навчальний рік тривав з 1 вересня по 30 червня. У розкладі з’явились нові предмети – ручна робота окремо для хлопців та дівчат, наука про рідний край. У школі на той час було 220 учнів.

17 листопада відкрили народну господарську школу, де почав діяти курс для малоосвічених мешканців села.

У 1923-24 навчальному році у школі були два перші класи, другий і третій, та чотири вчителі.

Наступного року, 1924-1925, управителем школи став Едмонд Копинець, з сусіднього Нягова (нині с.Добрянське). Цей рік ознаменувався непересічною подією – до школи власною персоною навідався губернатор Підкарпатської Русі Антоній Бескид.

Щороку у школі відзначали державні свята Чехословаччини: 28 жовтня – День свободи (проголошення незалежності від Австро-Угорщини) та 7 березня – День народження президента Томаша Масарика.

У школі влаштовували благодійні акції спільно з місцевим осередком Червоного Хреста: безкоштовно годували дітей із бідних сімей.

Для учнів організовували прогулянки-екскурсії околицями села. До прикладу, у хроніці є згадка про прогулянку до Вільхівчика, де є соляний колодязь, копають вугілля та мармур.

Наступні збережені записи описують початок 1938-39 навчального року, який став останнім у «чеській» історії Вільхівців. З них дізнаємось про те, що на місце управителя Андрія Бокотея, якого перевели до Тячева, призначили Василя Антала з Тереблі.

Спочатку ніщо не віщувало лиха. Шкільна осінь розпочалася з урочистостей – 1 вересня всі пішли до церкви, щоб відзначити 20-ліття Чехословацької Республіки. Учителями тоді були Маргарита Крамер (Вольф), Андрій Ножичка, Едмонд Копинець, прибули також Стефан Тимкович, Євгеній Готтесман. Школа помітно побільшала. Діяли такі класи: 1а, 1б, 1в (у присілку Вільхівчик), 2а, 2б, 3, 4, 5 та 6. Діти єврейської національності навчались у окремих класах.

Однак уже 24 вересня, о 23 годині президент Чехословаччини Едуард Бенеш оголосив по радіо про загальну мобілізацію через конфлікт із Германією, тож усі вчителі повинні були залишити роботу і вступити до війська. Але після того, як суперечку було вирішено, вчителі повернулись у класи. З 14 грудня 1938 року управителем школи призначили Відора Хіра.

У 1939 році, в часи угорської окупація, школа зазнала змін. Навчання велося угорською. Багатьох учителів-євреїв звільнили, натомість повернулись ті, які виїхали у чеські часи. Завершився рік 28 червня 1939 року. У цей час шкільними вчителями були В.Антал, Ш.Копинець, С.Куцин, М.Тарова, А.Тар, І.Бедевельський, К.Хіра та інші. У Вільхівчику навчали М.Горощак та М.Горощакова.

1939-40 навчальний рік  почався 12 вересня. Діяли як угорсько-, так і руськомовні класи.

У наступних публікаціях погортаємо «Шкільну хроніку» Широкого Лугу та Фонтеняс.

Наталія Маджара для Tyachiv.com.ua



Матеріали по темі:

3 коментарів

Залиште Ваш коментар
  • Тетяна - 24.05.2020 12:55:54 - 95.134.49.*** відповісти

    Дякую своєму вчителю Михайло Михайловичу за такий змістовний матеріал з розвитку освіти села Вільхівці. Обов'язково ознайомлю з ним своїх учнів!

  • Тетяна - 24.05.2020 12:53:31 - 95.134.49.*** відповісти

    Вдячна своєму вчителю Михайлу Михайловичу за такий змістовний досліджений матеріал з історії розвитку освіти у Вільхівцях. Обов'язково ознайомлю з ним своїх учнів.

  • Ольга Руснак - 24.05.2020 8:27:10 - 194.228.76.*** відповісти

    Перший вчитель був Михайло Руснак ане Русняк. Прізвище правильно пишіть.То був мій прадід.

Коментувати новину Cancel reply