Зроблено у Нижній Апші: ФГ «Благородна коза» виготовляє сир під власною торговою маркою (ФОТО)

Село Нижня Апша на Тячівщині – це не тільки величезні маєтки-палаци, які вражають всю Україну. Це ще й працелюбні фермери і вівчарі, які тримають по кількасот овець і кіз, виготовляють екологічно чисту продукцію.

Знайомство з власником місцевого фермерського господарства "Благородна коза" Михайлом Костевичем відкриває ще одну Нижню Апшу – колоритну, газдівську і вірну традиціям предків.

Займатись тваринництвом фермер почав на початку минулого року.
«Вирішив, що  пастеризоване козяче молоко у пляшках матиме попит на ринку, тож придбав сто голів кіз карпатської породи, більш стійких до морозів», – згадує Михайло.

Та реалізувати корисний і поживний продукт виявилось справою нелегкою, і очікування поки не справдилось. А от екологічно чисті сири з козячого та овечого молока клієнтам припали до смаку.

Зараз Михайло Костевич утримує солідне поголів’я – понад 300 овець та 150 кіз, і вже має власну торгову марку «Апшицький овечий», під якою випускає сир і вурду.

Основними замовниками молочної та м’ясної продукції є місцеві ресторани. Крім того, сир нижньоапшанського виробництва можна придбати у фірмових магазинах «Продукти Карпат» нересницького підприємця Івана Футька.

Зараз «благородні» кози та вівці випасаються в урочищі Отпіско, на березі ріки Апшиці. Кілька тижнів тому отара повернулася з полонини Палтін, що за Косівською Поляною на Рахівщині. Старший вівчар Юрій каже, змушені були спуститись з високогір’я  в низину, бо на стадо нападали вовки.

Вівчарі варять на вогні вурду, помішуючи ложкою паруючу молочну суміш у казані, і розповідають про своє життя-буття.

Два Юри та 13-річний Толік – з Кобилецької Поляни. Старші вівчарять все життя, і хлопчак туди ж. Толік – сирота, і літній підробіток для нього – єдина можливість купити приладдя та одяг до школи.

Тричі на день вівчарі доять отару. Подоїти понад півтисячі голів – не жарти, на це йде близько півтори години часу, і так тричі на день. Тому робочий день починається ще затемна – о другій годині за місцевим часом. Денний удій становить 100 літрів молока. На кілограм сиру йде 7-8 літрів. За літо кожен вівчар має виготовити для газди по 8 кг бринзи з кожної вівці.3 кілограми чабан лишає для себе.

«А кого вигідніше тримати – кіз чи овець?» – цікавлюсь.

«В цей час нічого не вигідно, – відповідає старший чабан. – Не ціниться зараз ні наша робота, ні продукція. Пляшка води коштує ще раз стільки, як молока. Ніхто не хоче тримати худобу. От на Рахівщині, звідки я родом, вже п’ять років не дають дотацій. До того часу брав від людей за одну вівцю 70 гривень, мав ще 100 гривень дотації – то вже міг купити зерно чи сіно. А зараз нічого не можу купити».

Юрій нарікає, що зараз дуже важко знайти людей, які пішли б вівчарити:
«Це така робота, що на півроку мусиш іти від родини. А отримуєш 20 тисяч гривень – і куди з тими грошима, як сімейний чоловік?»

В очікуванні цьогорічних дотацій і Михайло Костевич. Минулого року грошової підтримки від держави не отримав: на місяць пізніше подав документи. А вкладати доводиться чимало – людям платити за роботу, заготовляти сіно…

Аж ось – з пасовиська до кошари повертається стадо: на шиях і рогах у кудлатих кізок та овець – калатала й дзвіночки. У декого на закручених рогах – нарядні червоні вовняні китиці.

Та не тільки овець і кіз утримує нижньоапшанський газда. На другому кінці села, в урочищі Поп Бруеца,  у нього є також дикі та напівдикі свині породи «мангалиця» – близько півсотні голів. Минулого року Михайло купив кількох свиноматок в одному з  монастирів на Мукачівщині. Недавно вони порадували приплодом, і тепер у загорожі бігають кільканадцять жвавих пацят. Працівник господарства щойно приніс рохам мішок свіжозірваних яблук, і вони з апетитом хрумтять улюблений харч. 

«М'ясо мангалиць більш цінне. Хочу спробувати ще й їх розводити, бо землі достатньо, до того ж, вони утримуються у напівдиких умовах, влітку пасуть траву, а взимку харчуються кукурудзою, гарбузом. Не треба нічого ні різати, ні молоти – самі змелють як треба, зовсім без комбікорму обходяться», – каже Михайло.

У загорожі для свиней є ставок для купання, де вони прохолоджуються у спеку.

На території володінь фермерського господарства – велика стайня для зимівлі овець і кіз. А поруч господар будує ще й корівник для понад 20 корів. Є й приміщення для молочного цеху. Але, на жаль, поки що молоко не користується таким попитом, як сир і вурда. Тож пастеризатор, який фермер отримав минулоріч як допомогу з області, простоює. Був у Михайла Костевича задум реалізувати молоко по школах, дитсадках. Каже, у Тячівській райдержадміністрації навіть клопотання в управління освіти написали. Але поки це залишилося на рівні ідеї. Обіцяли у владі фермеру і трактор допомогти придбати – але обіцянки залишились обіцянками. Михайло каже: перший рік ще якась допомога була, а зараз – вже й не цікавляться.

«Якби я не любив цю справу, то давно б уже облишив. Для мене фермерство – це не бізнес, а хобі, – зізнається Михайло Костевич. – От, на приклад, в Румунії фермерам дуже держава допомагає – вони мають дотацію 70 євро на одну вівцю, а за 500 овець немала сума виходить. А у нас платимо людям зарплату, газдуємо потроху – і те добре. Але живемо надією, що з часом ставлення держави до сільського господарства зміниться».































Наталія Маджара для Tyachiv.com.ua





Матеріали по темі:

0 коментарів

Залиште Ваш коментар

Коментувати новину Cancel reply