Вільхівчик: закарпатське село у долонях гір

У мальовничих Карпатах між горами сховалось село Вільхівчик, багате на щирих й працьовитих людей.

Воно знаходиться праворуч від автошляху, що веде з с.Вільхівці до с.Вільхівці-Лази, й простягається високо в гори на відстані кількох кілометрів. Тут є лише одна автодорога, по обидва боки якої на низовині та високо в горах розміщені хати місцевих жителів. Вздовж вулиці, яка немає назви і зазначається, як «вулиця с. Вільхівчик», протікає потічок, однозвучний з назвою села. Через нього прокладено кілька мостиків, що сполучають з автошляхом мешканців правобережжя. Тут не має широких просторів – Вільхівчик ніби огорнутий гірськими схилами. У полоні, чи то під опікою Карпатських гір й проживають вільхівчиківці. 

Село за чисельністю населення – всього 1660 осіб – може бути самостійним населеним пунктом з власною сільською радою, однак досі входить до складу Вільховецької сільської ради. У Вільхівчику проживає 263 пенсіонери, у той же час тут нараховується більше 500 дітей. Тож населений пункт має великий потенціал розвитку. Адже молодь є тією рушійною силою, що здатна  розбудувати село. 

Любов до природи – у спадок від предків


Природа буває милостива до місцевих жителів, даруючи плоди – ягоди й гриби, з яких і живе більшість селян, а буває й жорстока. Нелегко жити у гірській місцевості, а коли ще і природа випробовує, то удвічі важче. Як розповідає Вільхівський сільський голова Іван МАРИНЕЦЬ, під час паводку у 1998 році у селі сталось нещастя - відбувся зсув ґрунту в урочищі Даново і кілька хат засипало. Тоді й стара церква постраждала, стіни її тріснули. На щастя, обійшлось без людських жертв, влада надала й матеріальну компенсацію постраждалим.

Однак на особливу прихильність від держави тут не сподіваються. Люди звикли покладатись тільки на власні сили і більшість заробляє на життя важкою фізичною працею. Молоді чоловіки, аби прогодувати свої сім’ї, виїжджають на заробітки за кордон. А вдома їх родини, як і більшість мешканців Вільхівчика, тримають худобу. Чи не у всіх 500 дворогосподарствах - є корови, свині, у декого – й вівці. А тому літній час для вільхівчиківців зовсім не пора для відпусток і відпочинку, а час спекотних й нелегких сінокосів. Хто тримає більше однієї корови, має заготовити мінімум 3 тонни сіна на зиму. Найчастіше заготівля проходить у високогір’ях, куди вирушають всією родиною, подекуди й скот забирають з собою, або ж віддають на пасовища. 

Для деяких з вільхівчиківців випасання худоби стало справою життя. Петро Петрович БЕНЧАК займається вівчарством не перший рік. Любов до цього заняття прищепили батько та дід, які теж були чабанами. У пана Петра є більше 30 овець. Однак випасає ще і овець односельців та мешканців сусідніх сіл. Наразі чабан доглядає отару – всього  450 овець – на полонині Стримба (Тисова). Охороняють їх 7 вівчарських собак, а допомагають вівчарям під час переїздів (з низовин до гір і навпаки) 8 коней. Разом з Петром Бенчаком отару випасають його син Іван та ще 4 найманих чоловіків. Вони не тільки доглядають стрижок, а ще і  готують молочні вироби з надоїв. З самої полонини продукцію звозять на возах, а вже до села – автівкою. З однієї вівці власник  отримує по 12 кг сиру та по 4 кг вурди. Петро зізнається, що така праця для сина та юних хлопців йде на користь, адже вони вчаться з молодих літ трудитись, а чесна праця – то запорука добробуту.  У цій родині всі задіяні у вівчарській справі: дружина пана Петра два рази на тиждень носить вівчарям їжу та продукти. 

В гостях у місцевих умільців


Краєвиди вільхівчиківських лісів надихають місцеве населення на творчість. Так, 73-річний Анатолій Дмитрович БАЗАРНИЙ більше 20 років життя присвятив мисливству та виготовленню опудал з упольованих звірів та птиць. На жаль, у той час, як ми завітали до домівки майстра, його не було вдома, через стан здоров’я перебував у лікарні. Проте його син Іван розповів про процес створення опудал. Роботи Анатолія Базарного довершені, важко відрізнити муляж від живого звіра. Досягти такої точності у відтворенні образу непросто. Ця робота потребує посидючості та терпіння, вона не кожному під силу. 

Син майстра ІВАН  зізнається, що справу батька навряд чи продовжуватиме, бо зовсім не має до неї хисту. Однак сподівається, що дід зуміє привити любов до мисливства і виготовлення опудал онукові – маленькому Віктору.



Перебуваючи у селі, відкрила для себе ще одну талановиту людину: Ганну Іванівну ДЖУГАН, вишивальницю та майстриню з виготовлення джерг. Вона закохана у вільхівчиківську природу, образи якої утілює у своїй творчості. Різнобарвні, яскраві, насичені життям польові квіти віддзеркалюються у вишивках на рушниках й ліжниках майстрині.

Любов до цього виду мистецтва прищепила мама. Вона навчила малу Ганну та її сестер всіх нюансів у вишивальній та ткацькій справах. Вже з першого класу нинішня майстриня вправно розшивала традиційними кольорами квіти та візерунки на рушниках та постільній білизні. З роками голка у руках творила дива. Кожна вишита квітка ніби оживала на тканині. Мама навчила її й снувати кросна та виготовляти домоткане полотно, а з овечої нитки – джерги. Жінка зізнається, що радо дарує свої витвори рідним, ось і для своїх п’ятьох онуків вже приготувала подарунки  –  джерги. 

Зараз пані Ганна освоює новий вид мистецтва – оздоблення ікон бісером. Ця непроста справа займає велику кількість часу, однак вартує того, адже вишиті бісером образи мають неперевершений вигляд. За два роки, відколи жінка розпочала вишивати бісером, зробила більше 15 таких картин. Загалом, у колекції Ганни Джуган кілька десятків вишитих наволочок на подушки та з десяток зітканих джерг. 



У Вільхівчику - 90 багатодітних сімей


Та не тільки старше покоління вміє працювати, тут і молодь трудолюбива. «До цього підштовхує саме життя», – каже багатодітна мама Олена ТЯСКО, яка виховує 6 дітей. Один із синів – Василь –  у свої 19 років вже побував на заробітках у Росії. Тож й він своїм трудом поповнив казну немалої сім’ї. Проживають Тяски високо у горах, за 5 км від головної вулиці села. Вдома тримають скот, мають город та сад, з чого й живуть. Зі слів Олени, діти змалечку навчаються косити сіно, доїти та випасати корів. 


У глибинах гір мешкає ще одна багатодітна сім’я – Любові Токар. Жінка разом з чоловіком виховують 6 дітей: старшому 17 років, а найменшій дівчинці – 4. Як і Тяски, вони тримають худобу та вирощують овочі на городі. 

Загалом, у селі близько 90 багатодітних сімей. Так, Олена Джуган виховує 8 дітей, а Василина Білич та Олена Руснак – по 9. Село щорічно поповнюється 30 новонародженими. 

Життя «в кінці географії»


Чимало родин живуть за кілька кілометрів від головної вулиці. Про них немало може розповісти сільський депутат і листоноша відділу зв’язку с.Вільхівчик Олена БЕДЕВЕЛЬСЬКА. Загалом, жінка обслуговує близько 260 дворогосподарств: розносить селянам кореспонденцію та соціальні виплати.

– До людей, оселі яких зведені високо у горах, у кінці географії села, навідуюсь нечасто. Тут живуть як пенсіонери, так і багатодітні сім’ї. Їм щомісячно доставляю пенсії чи соцвиплати. Ці громадяни рідко передплачують газети чи журнали, інформацію черпають у основному з телепередач. 



Зі слів листоноші, життя мешканців високогір’я мало чим відрізняється від звичайних буднів решти селян. Тільки вони працюють дещо більше. Адже у основному їх годує худоба та город. А трудитись у горах треба немало. І грунт удобрювати та обробити, аби росли овочі, і хлів сіном наповнити, аби на зиму худоба мала їжу. До села ці люди сходять рідко, можливо, раз на місяць. У місцевих магазинах, яких, до речі, у селі є всього 4, закуповують речі першої необхідності та корм для тварин і найманими вантажівками вивозять на високогір’я.

Найстаршому вільхівчиківцю – Івану Івановичу ТЯСКУ – 92 роки. За своє життя дід Іван займався скотарством, випасав у високогір’ї й отари овець. Цьому ремеслу навчав і своїх дітей, а їх у нього аж 6. Ті ж подарували дідові 10 онуків. Зараз він має ще і 15 правнуків та одного праправнука.

Село – без дитсадка, а ФАП – без власного приміщення


Вільхівчиківці – віруючі люди. Чи не кожен третій навідується щоразу до церкви на служби Божі. А церков у селі аж дві. Це Свято-Преображенський храм, де настоятелем є священик о.Іоан Попович, та храм Преподобного Іова (священик о. Василій Дида). До речі, один з священнослужителів – о.Іоан Попович –  вже 23 роки веде служби Божі у місцевій церкві. Однак односельці розповідають, що, окрім духовного проповідування, їх наставник займається ще і ремонтом автівок та майструє меблі. 

Чи не єдина соціальна установа у цьому селі – це навчальний заклад – Вільхівчиківська ЗОШ І-ІІ ст., де директором Вікторія Михайлівна ФІЦАЙ. Тут навчаються близько 139 учнів, по 11-20 дітей у класах. Здійснюють навчально-виховний процес 24 педагоги. Приміщення школи не нове, однак затишне та доглянуте. Немало зусиль для відновлення закладу приклало керівництво школи. Наразі у навчальному закладі канікули, а нещодавно у класах закінчили косметичні ремонти, які проводили спільними зусиллями вчителі  та батьки учнів. 



На жаль, у селі малорозвинена інфраструктура. Тут немає дитсадка, хоча щорічно народжується до 30 маленьких вільхівчиківців.

У селі також функціонує ФАП. Зі слів завідувачки, фельдшера Марії Василівни МАЦОЛИ, вона разом з патронажною медсестрою Оленою Анатоліївною Майор та молодшою медсестрою-санітаркою Тетяною Михайлівною Горничар працюють у пристосованій кімнаті  місцевої школи. Медики обслуговують близько 1660 осіб, надаючи їм допомогу та відповідні консультації. Часто до них навідуються молоді мами з дітьми для профілактичних оглядів. 

Також на території села діє відділення поштового зв’язку, яке розмістили у старій котельні. Начальник відділення Марія Юріївна ГАБОР та листоноша Олена Василівна Бедевельська тісняться у невеликому приміщенні з обшарпаними стінами. 

А колись і ФАП, і відділення пошти, та ще й сільська бібліотека були розміщені у одній будівлі – бригадному будинку, який розвалився ще у 2006 році. Тож сільські установи тимчасово розмістили у пристосованих приміщеннях з умовою, що ближчим часом буде зведено нову будівлю. Однак над вирішенням цих питань місцева влада працює не один рік. Як зазначає сільський голова Вільхівців Іван Маринець, наразі вже розроблено документацію на будівництво нового комплексу ФАПу, дитсадка та поштового відділення. Виділена під комплекс і земельна ділянка та виготовлено державний акт на право власності. Будівлю заплановано звести неподалік місцевої школи. 

У населеному пункті є ще немало проблем. До прикладу, чимало громадян не можуть приватизувати свої оселі. Адже  відповідно до старого генплану села, будинки знаходяться за межами населеного пункту. Над вирішенням цього питання працює місцева влада, і вже прийнято рішення сільської ради щодо розширення меж населеного пункту та виготовлення нового генерального плану. А отже, це допоможе місцевим мешканцям полегшити процедуру приватизації будинків.

Ініціативна громада села самотужки відновила автошлях. Хоч зусилля для розвитку села докладає і місцева влада. Так, нещодавно на частині вулиці було встановлено ліхтарі. Іван Маринець запевняє, що ближчим часом роботи з вуличного освітлення будуть продовжені. 

Тож сподіваємось, що ці та решта питань вирішуватимуться швидко та якісно. Й громада разом з владою докладе максимум зусиль для розбудови села.

Л.Білак для Tyachiv.com.ua
Фото автора

Матеріали по темі:

0 коментарів

Залиште Ваш коментар

Коментувати новину Cancel reply