Село Нижній Дубівець на Тячівщині зберегло свою автентичність (ФОТО)

При в’їзді до селища Дубове на узбіччі стоїть невеличка капличка жовтого кольору. Від неї праворуч починається ґрунтова дорога, що веде у село Нижній Дубівець, місцеві його ще називають Нижній Звур.

Це вулиця Шевченка, вона є одна з 3 вулиць, що знаходяться на території присілка. Однак єдина, що простягається високо в гори на відстані кількох кілометрів. Всього у селі нараховується 360 дворогосподарств й проживає понад 1400 осіб. Тут живуть переважно молоді люди, лише 230 жінок та чоловіків мають пенсійний вік. 

Рухаюсь у глиб вулиці, по обидва боки дороги на схилах гір розкидані хати. Вздовж дороги протікає потічок Нижній Дзвур, через нього прокладено кілька десятків мостиків. Вони сполучають з дорогою ті двори, що знаходяться на правому березі. Чи не всі будинки у присілку модерні, акуратні й різнобарвні, більшість з них двоповерхові. З вигляду осель роблю висновок, що тут живуть трудолюбиві люди. 

У Нижньому Дубівці тихо й спокійно. Час від часу проїжджають місцеві жителі на автівках, велосипедах чи скутерах. Для нижньодубівчан мати авто – не розкіш, а життєва необхідність. Адже селище і центральна автотраса від них на відстані кількох кілометрів. Та і чимало селян живе у глиб гір ще за 3 км від центральної частини самого присілка. 

 Зцілюють душу й тіло

Долаю трохи більше кілометра і опиняюсь у центральній частині вулиці. З-поміж високих дерев на правому березі потічка видніється Свято-Вознесенський храм, до нього теж прокладено місток. Веде службу у церкві священик о.Георгій Магей. Нижньодубівчани кажуть, що віра у Бога – це те, що додає їм сил і наснаги у житті. Адже тут, на долонях гір, здається, сам Бог вдихає любов у серця. Так, у молитвах до Бога нижньодубівчани зцілюють свої духовні недуги. 


Тілесні ж хвороби місцеві жителі лікують у фельдшерсько-акушерському пункті, який теж находиться у центрі присілка. Зі слів завідуючої, фельдшера С.Д.Піцур, до медпункту щодня звертається по 8-9 осіб, а за рік - близько 3 тис. нижньодубівчан. Допомагає у наданні невідкладної допомоги пацієнтам патронажна медсестра А.І.Канюка. Найчастіше селяни скаржаться на серцево-судинні недуги та гіпертонію чи застуду. Часто навідуються до пункту й молоді мами з дітьми для профілактичних оглядів. 

 Стіни школи - з розібраної військової казарми 


Ліворуч дороги на пагорбі розміщена Дубівська ЗОШ І ст. На її подвір’ї шумно і багатолюдно, хоч навчальний рік скінчився, у школі тривають навчальні екскурсії. Вчителі разом з дітьми грають у розвиваючі ігри, а у середині приміщення триває косметичний ремонт.









Заходжу до методкабінету, там директор школи саме готує списки дітей, що бажають поїхати на екскурсію до с.Теребля. Як згодом дізналась, для цієї подорожі нижньодубівчанам згодився надати шкільний автобус  директор Дубівської ЗОШ І-ІІІ ст. Й.А.Гарга. 

Керує нижньодубівським навчальним закладом вже більше 30 років Світлана Петрівна Пелех. У школі навчається 61 дитина. Це по 13-15 дітей у 4 класах. Зі слів директора школи, за останні кілька років спостерігається певний приріст населення. Якщо у цьому навчальному році було 14 першокласників, то у наступному році до першого класу піде 19 дітей. Гордяться педагоги й своїми 15 випускниками, з них 3 отримали похвальні листи. 

Організовують навчальний процес у закладі п’ятеро вчителів: троє вищої кваліфікаційної категорії, один спеціаліст другої категорії та один спеціаліст. Так, трудиться на педагогічній ниві у Дубівській ЗОШ І ст. вже 29 років Г.М.Черевко, трохи менше – 22 педагогічні роки присвятила вихованню нижньодубівчанських дітлахів Л.М.Цубера, а М.І.Цубера - 11 років. Є у закладі і молода вчителька С.В.Ціпіньо, тут вона працює 5 років.

Як зазначає директор школи, заклад забезпечений навчальною літературою на 120 %, мають і комп’ютер.

Сама будівля школи унікальна й має цікаву історію. Її було зведено у далекому 1947 році. Матеріалом послужила деревина з розібраної військової казарми. Зі слів С.В.Пелех, добротні стіни протримались вже більше 70 років, які, на диво, не прогнивають й не піддаються літам. 

Педагоги кажуть, що школа протрималась стільки років тільки тому, що за нею добре доглядають. І немало зусиль для цього прикладає сама директорка школи. Адже саме завдяки її сприяння у минулому році було перекрито дах будівлі. Добре налагоджена співпраця з батьками учнів. Адже щорічний косметичний ремонт у приміщеннях проводиться за підтримки й матерів дітей. Забезпечена школа і необхідним твердим паливом на зиму. У цьому допомагає не тільки управління освіти, молоді та спорту РДА, а і самі батьки. Так, підприємці, що працюють у деревопереробній галузі, завозять до школи дрова. Крім того, у минулому році було реставровано рубки у навчальних кабінетах. 

С.П.Пелех зізнається, що хоч приміщення затишні та комфортні, однак замалі. У школі є 4 класи, їдальня та методкабінет. Зовсім немає у закладі спортивного майданчика й залу для виховних занять. Тож святкові виступи доводиться робити у тісних класах. Педагоги сподіваються, що колись у Нижньому Дубівці збудують таки нову школу, а можливо й перекваліфікують її у навчальний заклад І-ІІ ст. 

 Суниці -  у кожному подвір’ї


Поки маленькі діти у школі, старші нижньодубівчани подались на пошуки суниць. А вони тут ростуть повсюди. Вздовж дороги, на лісових галявинах та навіть у подвір’ях місцевих жителів. 

Дорогою зустріла п’ятикласника Арама Косюка, який на узбіччі шукав суниці. Хлопець щодня збирає більше одного літра диких ягід, з них мама Надія потім робить варення. 


З лісових дарів живуть майже всі нижньодубівчани. Літо й осінь гаряча пора на ягоди та гриби. Аби назбирати цього добра не потрібно знати якісь місця, достатньо забратись на гору, трохи вище дороги, й збирай до схочу. 

По гриби йшов й Іван Крегул. У гущах лісу має поляну, де звів хлів для худоби. Зараз там тримає корову, тож щодня ходить її годувати та доїти. А стежкою до поля збирає ягоди та гриби. Каже, що заготовлених за літо й осінь грибів вистачає на всю зиму, а коли грибний сезон у розпалі і на продаж назбирує. Однак основною годівницею для сімї Крегул є корівка. «А куди без неї? Молоко – то сила і здоров’я. Це незамінна їжа для тих, у кого є дітей». – каже пан Іван. – Для своїх онуків стараюсь, а їх у мене - шестеро». 63-літній чоловік, вже 40 років живе у присілку. Тут одружився на нижньодубівчанці Василині, з нею викохали доньку Марію. А та подарувала їм 6 онуків. 



 Корови-годівниці та бджолярі

Тут чи не у кожному дворогосподарстві є корови чи кози, птиці та свині, багато мешканців мають по кілька овець Так, молода сім’я Оксани та Івана Савули разом з батьками тримають 3 корів та 3 свиней.  

Оксана зізнається, всі, а особливо синок Сашко та донечка Настя, вживають молочні продукти. Щодня на столі молоко, сир, сметана, без яких немислима трапеза. Однак, аби були молочні ріки треба й потрудитись. Скошують 10 саней сіна за літній сезон. Для того, аби на полях росла трава, територію полів щовесни очищають від чагарників та вдобряють землю. За зиму худобу тримають у хліві біля хати, а вже весною її переганяють на високогір’я до хліва. Аби перебування у лісі було комфортним, облаштували собі дачу з двох кімнати. Є тут кухня, спальня, ба навіть ванна кімната. А поблизу будівлі й город засадили, де росте картопля, зелень, капуста та помідори. Там Іван Савула обзавівся ще і 12 бджолосім’ями. Займається цією справою вже багато років й його сусід В.Ю.Ребар, він має більше 15 бджолосімей.



Загалом, бджолярством у Нижньому Дубівці займаються з десяток мешканців. Деякі присвятили цій справі пів свого віку. Так, вже понад 20 років життя розводить бджоли І.І. Ціпіньо. Наразі від доглядає близько 50 бджолосімей. Іван Ціпіньо зізнається, що бути пасічником – то важкий труд і доволі затратний. Особливо зараз, коли панує нестабільна політична та економічна ситуація. Через конфлікти України з Росією пасічник втратив немалі гроші, адже цьогоріч йому вдалось експортувати до Росії на половину менше бджолопакетів, ніж у минулому році, при чому,  продав їх за півціни. 

Нижньодубівські пасічники розповідають, що мед особливо смачний у їх бджіл, адже вони живляться нектаром з цілющих гірських квітів. 

 У присілку проживає 95-літня бабуся та 25 багатодітних сімей 

Єдність з природою продовжує і вік місцевим жителям. Адже на території присілка проживає 95-літня Марія Ціпіньо. Було у жінки непросте життя, рано втратила чоловіка, загинув на фронті. Тож сама виростила 3 дітей. Зараз її доглядає онучка Василина Цубера, яка народила 4 дітей: Марію, Ангелінку, Богдана та Юрка. Багатодітна мама зізнається, що життя непросте у горах, але якщо є руки і любов до праці, то і заробити на прожиток можна. Її чоловік, як і більшість нижньодубівчан, їздить на заробітки. Вона ж займається вихованням дітей та доглядом за худобою. Активно до хатньої роботи долучаються й дівчатка, а ось підгодовувати тварин допомагає син Богдан. 
Загалом, у присілку є більше 25 багатодітних сімей. Так, 5 і більше дітей виховують Н.Є.Ребар, М.І.Лиспух. Н.В.Магула, О.Д.Ребар. 

Народжуваність у присілку доволі висока, щорічно тут на 12-15 новонароджених стає більше. 

Зустріла на вулиці двох молодих матерів: Оксану Феру з синочком Юрком (1,8 рочків) та Маріанну Магей з донечкою Ангелінкою (6 місяців). Вони саме направились з малюками до місцевого магазину. Як стверджують жінки, вилазки на ґрунтову дорогу, де чимало пороху, не надто корисно для дітей, та поки без альтернативи. Тут нема ні ігрового майданчика, ні хоча б невеликої паркової зони.



Як стверджують жінки, у місцевих магазинах можна придбати все необхідне. Підприємці подбали про різноманітний асортимент товарів. Загалом, на території  присілка зареєстровано 5 торгових точок й один флористичний магазин. Сім’я М.І та Н.І.Фіцай вже понад 5 років займаються вирощуванням різносортних троянд. У пані Надії невеликий парник вже майже без квітів. «Напередодні Останнього дзвоника, майже всі троянди розкупили, - каже господиня, - спродувала їх зі знижкою, не той час, аби наживатись на людях. Хоч догляд за трояндами й обходиться нам недешево». 

Не вистачає у присілки тільки аптеки. По ліки місцевим жителям необхідно йти до центральної частини селища. Скаржаться місцеві й на те, що вулиця у нічний час не освітлюється. Однак селищний голова В.М.Носа запевнив, що це питання  ближчим часом буде вирішено - на вул. Шевченка встановлять ліхтарі. А нещодавно повністю замінили електроопори. 

Та не зважаючи на ці неприємності, ці нижньодубівчани живуть у доволі комфортних умовах. Набагато складніше тим, що збудували свої оселі на вершинах гір, їм же, аби хоча б спуститись до центральної частини присілка необхідно долати кілька кілометрів лісової стежки. 

 Крайня хата присілка за 3 км від дороги

Вже більше 30 років високо у горах, за 3 км від центральної частини присілка, живе сім’я  Мотринців. Вони вже третє покоління, що обжилось на високогір’ї. Марія та Василь збудували тут хату майже відразу після весілля, народили й виростили 4 дітей. Тут з батьками залишилась жити дочка Марія. До батьківської оселі привела й чоловіка,  народили двох дітей. Нині разом з чоловіком знаходиться на заробітках у Чехії. А за внуками - дванадцятилітньою Богданкою та чотирнадцятилітнім Євгеном - доглядає бабуся Марія та дід Василь. Діти щодня долають кілька кілометрів лісової стежки, йдучи до школи. Сама ж жінка через стан здоров’я вже більше 11 років не була на низовині. Харчі та побутові речі щотижня з селища приносить у великому рюкзаку Василь Мотринець. Хліб щодня виносять маленькі школярики. Запаси ж для худоби доводиться вивозити на найманих вантажівках. Доглядають Мотринці корівку, свиней, курей і кілька овець. Мають і город, де росте картопля та різна огородина.

 


Жінка, хоч і важко пересувається, та з хатньою роботою впорається враз. Внуки завжди доглянуті й ситі, худоба з повними яслами сіна. 

Хочеться вірити, що у працьовитих й невтомних нижньодубівчан все буде добре. 

…День проведений у присілку минув непомітно, сповнена вражень та затруджена ходьбою по горах, повертаюсь до селища.

Л.Білак для Tyachiv.com.ua
Фото автора




Матеріали по темі:

2 коментарів

Залиште Ваш коментар
  • Микола м.Коростень - 26.08.2014 23:51:02 - 78.111.186.*** відповісти

    Чудова стаття!!!! Прочитавши аж захотілося до дому на батьківщину в Дубове. У моєї родини в нижньому зворі є поле ( сінокос) я вже там не був років 15 так заскучив за чудовим рідним краєм !!!!!

  • Роман - 20.06.2014 21:48:34 - 94.231.37.*** відповісти

    Дуже дякую вам за статтю! Мені здається, що часом в таких селах люди набагато щасливіші, ніж у великих містах. Шкода тільки, що на заробітки батькам приходиться їздити.

Коментувати новину Cancel reply