Іван Чопик з Тереблі вдихає життя у дерево і камінь

Для 51-річного мешканця села Теребля Івана Чопика звичайні, здавалося б, дрова і ка. міння - матеріал для оригінальних робіт. Майстер має неабиякий дар – вдихати життя у дерево та камінь.

Декоративне різьблення й коренепластика – це не просто захоплення, а справа всього його життя. Свої композиції пан Чопик наділяє філософським змістом, іноді – іронією. Оглядаючи плоди його багатої уяви, розумієш, що красиве – поряд, варто лише уважніше придивитися.

Вази – з коріння яблуні, лісовик – з верби

У світлиці Чопиків усі без винятку меблі зроблені руками господаря. На долівці – чудернацькі вази з коріння яблуні. Та для різьбяра це не просто вази:

– Ось ця, більша, – ніби огрядна пані, а ця – тендітна дівчина, – знайомить зі своїми витворами пан Іван.

На стіні – композиції, виготовлені з різних порід дерева – вільхи, шовковиці, акації. Ось дві руки, які тримають кухлі під пивною бочкою, а з її крану бере початок стежка до могильного каменю. Заглядання в чарку рано чи пізно приведе на той світ – ніби застерігає умілець.

А ось нога, занесена над немовлятком, а на другому плані – заводські труби – це вже на екологічну тему.
 
Матеріал для робіт дерев’яних справ майстер, озброївшись тонким естетичним чуттям, підбирає у навколишніх лісах та на березі гірської Тереблі.
 
– Одного разу під час таких вилазок натрапив на коріння верби із врослим камінням, – розповідає Іван Чопик. – Вже тоді я побачив, що з нього можна зробити лісовика. Забрав додому. Кілька днів роботи, і лісовий господар як живий – з густими вусами, бородою та косою з гілляччя.
 
Така ж доля судилася й старій липі, котра б, напевно, давно згнила чи пішла на дрова, якби її вчасно не запримітив тереблянський різьбяр. Минуло три місяці – і дерево ожило у двометровій скульптурі з ажурним хитросплетінням пагонів молодих дубочків.

Нині Іван Чопик працює у цій же техніці зі старим дубом, котрий теж недавно оселився у майстерні різьбяра. Кремезний стовбур уже розквітає рельєфними диво-квітами.
 
– А як реагує дружина, коли отакого здорованя притягнете до хати? – цікавлюся.
 
– Моя Марія вже звикла до цього! – стверджує господар. – Добре, що підтримує мої уподобання. Бо сусіди, знайомі, угледівши, що повертаюся додому з черговою знахідкою, чудуються: нащо йому ті корчі, що він з ними буде робити?

На верстати заробив у Чехії

Мистецтвом різьблення й коренепластики Іван Чопик захопився ще в середині 80-х. І хоч освіту здобув будівельну, однак бажання творити щось власноруч переважило, і майстер узявся за різець. 

Чимало інструментів для різьби майстер виготовив власноруч. У магазинах важко знайти якісні. А саме такі є запорукою досконалого результату. Як зауважує господар, художнє оброблення дерева – справа не з дешевих. Не один рік довелося панові Чопику, як і багатьом його односельцям, потрудитися плиточником у Чехії, аби наскладати грошей на верстати та різці.

– Зате тепер можу спокійно займатися улюбленою справою вдома, – каже мій співрозмовник. – На чеських заробітках засвоїв правило: заробляти можна і не виходячи з хати, якщо ставитися до праці по-європейськи, не дозволяючи душі лінуватися.
 
Готові вироби умілець покриває лаком і бджолиним воском.

Свої роботи не продає і замовлень не виконує. Усі речі, котрі вийшли з-під різця, одиничні й неповторні.

– У кожну композицію вкладаю часточку душі. Тому не продаю їх, близьким можу подарувати – дочці, онучкам, а продавати – ні, – каже пан Іван.

…А на подвір’ї – замок

Та не тільки корінню й деревам знаходить застосування тереблянець. Бо береги звивистої місцевої річки всіяні камінням різних форм і розмірів. Кожен із них, на думку вмільця, несе у собі нерукотворну красу, бо це унікальний виплід природи, що формується впродовж мільйонів років. Якось надибав один у вигляді серця. Так у дворі з’явилася композиція "Любов". І, звичайно, справжньою окрасою обійстя Чопиків є фортеця з річкового каміння – з внутрішнім двориком і вежами.
 
– Гадаю, що це Бог винагородив мене талантом бачити у дереві живих істот, – упевнений майстер. – Тож я лише слідую його волі.
 
Різьбяр подумовує над тим, аби організувати в селі виставку своїх робіт. Каже: для того, аби люди, особливо молоді, знали, що з матеріалу, котрого повно навколо, можна зробити речі, котрі радуватимуть душу красою, гармонією і теплою енергетикою.

 Наталія Маджара, газета «Старий Замок «Паланок»


Матеріали по темі:

0 коментарів

Залиште Ваш коментар

Коментувати новину Cancel reply