Надіслати
НОВИНУ
 
8/28/2019    П:520 К:1
Якою була школа у Дубовому у післявоєнний період? (ФОТО)
Своїми спогадами про 1945-1955 роки навчання у Дубівській школі поділився головлікар Дубівської РЛ №2 Микола Бігунець.
Ось і настає 1 вересня. Переважна більшість родин готує своїх дітей до шко-ли. Особливі емоції переповнюють батьків та їх дітей, які йдуть до першого класу. Мені хотілося б сьогодні згадати і своїх вчителів. А це вчителі далекого післявоєнного періоду минулого століття. Осінь 1945 року. Завели нас в клас, де було три ряди парт. Учні були різних років народження, так сталося, що на Закарпатті була влада Чеської буржуазної республіки, далі Угорщина, а згодом Україна в складі СРСР. Тому вже при новій владі УССР тих учнів, хто навчався в 1,2,3 класах за часів Чехословаччини та Австро-Угорщини, повертали в перший клас. Таким чином, гуртом навчалися діти, яким виповнилося від 7  до 11 років, першу четверть, надалі учнів ділили відповідно за віком у 1,2,3 класи. Спочатку обов’язковим було  навчання до 4 класу, а з 1949 році було запроваджено обов'язкове загальне семирічне навчання. Хто хотів продовжити здобувати освіту у 8-10 класах, писав заяву, проходив співбесіду в присутності директора, вчителя математики або філології. До 1956 року за навчання у середній школі учні вносили оплату у розмірі 50 чи 75 карбованців за рік, а це при 70 карбованцях середньої щомісячної зарплатні робітників і службовців. Соціально незахищених учнів звільняли від оплати, або якщо в сім’ї знаходилося двоє або більше учнів.

Перехід до обов'язкової восьмирічної освіти відбувся в 1958 р., а з 1961 — розпочався перехід до обов'язкової середньої освіти.

У Дубовому навчання у школі вели вчителі, які приїхали здебільшого з Полтавської, Вінницької, Київської, Черкаської областей. Першим директором за роки СРСР був Ігор Размович Опалинський з Вінничини, він мав статечну козацьку фігуру, гордо носив університетський значок на грудях.

Принагідно згадати викладача математики Андрія Івановича Шайденка, філолога Л.І. Кравченко, в цей же період успішно трудилися на освітянській ниві Олексія Петрівна Гарга, Євген Андрійович Кереші з дружиною. Перший, крім викладацької роботи,  вів ще  бухгалтерію школи. Боюсь когось не згадати, тому обмежуся  цими прізвищами. Всі педагоги того періоду були не просто професіоналами, а й щирої душі люди, які самовіддано служили високому покликанню вчителя, користувалися шаною у населення.

Вчитель для учнів – це мудрець, товариш, надійна людина у всьому, гордість школи, села, краю. Коли запитали пророка: хто вище в цьому житті - батько чи вчитель? Він відповів: батько – той,  хто дає життя, вчитель – той,  хто піднімає людину на висоти неба.
Грамотних людей завжди бракувало у всі часи. Якось я почув таку притчу.

Купець прийшов до вчителя, щоб він написав йому листа до його товариша. Вчитель подумав і відповів, що не буде писати, бо його болить нога. Купець сказав: до чого тут нога, коли ви пишете рукою. Вчитель відповів: якщо напише листа, то адресат пришле гінця до нього, щоб учитель прийшов прочитати написане.

Учні післявоєнного періоду, а це не тільки дубівчани, а мешканці  навколишніх сіл: Нересниці, Ганичів, Калин, Тарасівки, Ш.Луга, Красної, Усть-Чорної, Німецької та Руської Мокри, Лопухова - завжди згадують добрими словами вчителів того періоду. Зокрема, вартий похвали та наслідування Федір Юрійович Чипканич, який приїхав у Дубове  з Хустського району після закінчення гімназії, а згодом закінчив Ужгородський університет, факультет іноземних мов. Для багатьох із нас він був прикладом відповідальності, пунктуальності, професійності. Він палко любив свою роботу та всією душею прагнув навчити юнацтво. Крім викладання англійської та німецької мови, довгий період Федір Юрійович займав пост завуча школи. Тодішні учні та педагоги його порівнювали з начальником штабу військової частини, бо вмів ретельно та продумано складати графіки уроків, адже класи діяли у  десятьох пристосованих приміщеннях по всьому Дубовому. Іноді школярам та педагогам перерви не вистачало, щоб перейти з одного корпусу до іншого. Федір Юрійович завжди ретельно готував педагогічні ради, відкриті уроки,  проявляючи високу об’єктивну вимогливість як до учнів, так і до себе. Надзвичайний естет в усьому. Будучи класним керівником нашого класу, вимагав і від нас, учнів, охайності та стежити за порядком у класі. Пригадую, як з його ініціативи, наш клас за скромні учнівські кошти придбав занавіску та скатертину, якими нарядили приміщення класу. Згодом ця робота стала  прикладом наслідування для інших класів. Федір Юрійович був педагогом від Бога, який вкладав частинку своєї доброї душі у дітей, вчив їх поважати старших, виховував патріотизм до своє родини, вулиці, села. Не забував наставник про своїх учнів і після закінчення школи, завжди цікавився їх долю, щедро радів успіхам.

Вчитель так, як і інша близька людина, живе до тих пір, поки ми його пам’ятаємо. Адже частина його праці в нас живе і сьогодні. Недаром говорять, який вчитель, таке і суспільство, що посієш, те і пожнеш.

Спасибі вам, вчителі минулого і сьогодення. Ви завжди в пам’яті своїх учнів.

Микола Бігунець, випускник Дубівської середньої школи 1955 рік.

















Tyachiv.com.ua

Фото з особистого архіву Миколи Бігунця 





Коментарі (1)
Ярослав
9/2/2019 9:35:01 AM  |  IP: 37.54.141.***
Доземний уклін Вам, Вчителі!

<<Попередня
1
Наступна>>
Додати коментар
Введіть число
 
 
Новини від KINOafisha.ua
Загрузка...
Загрузка...
Афіша кінотеатра Cinema Citi