Надіслати
НОВИНУ
 
2/19/2019    П:1353 К:0
У вівчарів Тячівщини – сезон поповнення в отарах (ФОТО)
Зазвичай, про непросте вівчарське ремесло говорять навесні, коли трудівників з марадиками проводжають на полонини. Але зима – це дуже відповідальний період для господарів. Адже після Водохреща у овець починається окіт. У цей період і вівці, і ягнята потребують по-особливому дбайливого догляду.
…Румунські гори, які з бедевлянських височин видно, як на долоні, ще вкриті сніговою ковдрою, на узвишші дме морозний вітер, та вже вкривається котиками верба, а отже полонинська весна вже в дорозі. А поки пастухи вдома дбають про отари та приплід.

26 кудлатих малюків привели на світ цього року вівці 68-річного Михайла Івановича Гуцула з присілку Глиняний у Бедевлі.

Обійстя господарів – у підніжжя вершини Лисої. Тут господар живе з дружиною та родиною доньки. Колись сім’я Івана Гуцула тримала й по сто і більше голів овець, щоліта ходили з вівцями і телицями на полонини над Брустурами. А якось у дев’яностих довелося продати стадо, бо разом з дружиною поїхали на заробітки до Чехії. Але чужина не стала паскою, тож повернулися додому і знову завели білорунне стадо.

«Я з вівцями, відколи себе пам’ятаю. Не годен без них бути. Мені треба, аби десь поруч дзеленчало, блеяло», – каже господар.

Іван Гуцул проводить у свої володіння. Найменшим ягнятам-близнятам всього кілька днів. Зараз вони разом з мамою – в окремій загороді. І хоча по двоє малюків з’являються на світ нечасто, на обійсті Гуцулів це не перший випадок цього року: аж шестеро знайшлося. Вівчар бере на руки двійко ягнят, які горнуться до нього, як до рідного.

«Вже пізнають мене», – посміхається. 

Малечу ґазда тримає окремо від вівцематок. Овець запускає тричі на день – погодувати ягнят. От як зараз: голосно блеючи та дзенькаючи калаталами, вони стрімголов відшукують своїх чад, які одразу присмоктуються до вим’я. Старшому молодняку молока вже буває замало, тож господар підгодовує його отавою. Вівці, які окотилися близнятами, теж потребують значно більше корму.

У загорожі надворі – ще кілька овець, які теж от-от окотяться. З ними – і два барани. Коли навесні отари білими вервечками потягнуться на вершини, вони лишатимуться внизу аж до вересня, до свята Главосіки. 

Для вівчаря поповнення отари – неабияка радість. По-різному буває: іноді вівця котиться самотужки, а іноді й допомога потрібна. Та Івану Михайловичу не звикати: лікує своїх улюблениць теж самотужки.  


Подружжя Гуцулів виглядають набагато молодшими за свій вік: кажуть, все тому, що змалку росли на здоровій їжі – не такій, як зараз, і живуть у щоденних трудах та клопотах. Разом виростили п’ятьох дітей. Майже всі – у Чехії.

«Зараз молодь не цікавиться вівчарським ремеслом, шукає великих грошей за кордоном», – мовить із жалем ґазда.
Але що вдієш, якщо навіть на своїх овець не отримує жодних дотацій.

Навесні Іван Михайлович зі своїм марадиком та вівцями, яких йому доручають односельці, рушають на Грунь – високості поблизу Біловарців. Там, на стаї, пильнують овець, варять смачну бринзу і сир, які продають односельцям. З того й живуть. Великого зиску не мають, але для вівчаря сенс праці – давно не у прибутках, а в тому, щоб не згасала вівчарська ватра, білілись по горах отари, жило ремесло предків.   












 

Наталія Маджара для Tyachiv.com.ua



Теги:
Коментарі (0)

Додати коментар
Введіть число
 
 
Новини від KINOafisha.ua
Загрузка...
Загрузка...
Афіша кінотеатра Cinema Citi