Надіслати
НОВИНУ
 
2/9/2019    П:692 К:1
Священик, уродженець Дубового, служив душпастирем у Америці
Три роки греко-католицький священик отець Михайло Шкиндя, уродженець Дубового, жив та проповідував Слово Боже у штаті Пенсільванія, що на північному сході Америки. З 2016 по 2018 роки був парохом греко-католицької церкви Покрови Пресвятої Діви в м. Ембрідж та церкви великого мученика Георгія в м. Аліквіпа Пітсбурзької Митрополії.
Прихожанами цих храмів переважно є нащадками емігрантів, які ще наприкінці 19 – на початку 20 століття виїхали з  Центральної та Південної Європи, зокрема Закарпаття, у країну незвіданих можливостей. Зараз духовний пастир повернувся на малу батьківщину, і   в Ужгороді служить помічним священиком. Тож про особливості служіння у Америці, свій місійний шлях та життя етнічних українців о. Михайло розповів у інтерв’ю.

– Отче Михайле,  розкажіть, будь ласка,  про те, як ви потрапили до Америки?

– Вперше побував у Сполучених Штатах Америки, коли був семінаристом  Ужгородської богословської академії, у 2008 році. Тоді разом з іншими семінаристами, учасниками духовного хору  здійснювали тур греко-католицькими парафіями в штатах Пенсільванія, Огайо та Нью-Джерсі. Це був  непростий період. Адже чи не щодня нам доводилося переїжджати від однієї парафії до іншої, з трудом призвичаювались до нового часового поясу, а ще на чужині як ніколи посилювалась туга за домівкою й рідними. Однак сили додавало те, як місцеві парафіяни з теплотою та любов’ю приймали наш хор. Вони щиро тішилися з того, що ми приїхали з батьківщини їх пращурів. Це неабияк стимулювало нас робити свою справу – прославляти у співах слово Боже. Наш тур Америкою тривав місяць – з вересня по жовтень, після чого  повернулися до Ужгорода.

– Як склалось Ваше життя після повернення додому?

– Я закінчив богословську академію, одружився та висвятився у священики. Був назначений священнослужителем у храмі Успіння Пресвятої Богородиці у с.Дубриничі, що на Перечинщині, а також започаткував парафію святого Пророка Іллі у с. Чороноголова Перечинського деканату. Паралельно з цим у мої обов’язки входила ще й робота з  греко-католицькою молоддю району, з ними організовували різні просвітницькі заходи, а також дозвілля у літньому парафіяльному таборі. Однак через 4,5 року служіння у цій парафії, я вирішив переїхати до Америки. Можливість служити там була, адже  чимало греко-католицьких парафій у США запрошують священиків з України до себе. Там відчутний певний брак молодих пастирів, бо більшість тамтешніх священиків вже старшого віку, а підготовка нових кадрів у самій Америці не ведеться. 

– То Вас також запросили служити до Америки?

– Ні, я знав про те, що парафії  у США потребують священиків, тому звернувся до  владики Мілана Шашіка з проханням відпустити мене служити до єпархії у США. Довелось чекати кілька місяців, поки на адресу Мукачівської єпархії надійшов лист-запрошення від Пітсбурзької Архиєпархії. Ось тоді я отримав реальний шанс потрапити до Штатів. Однак, аби стати священиком у Америці, недостатньо лише бажання, необхідно добре володіти англійською мовою та пройти певні підготовчі курси. Тож спочатку на такі навчання й був відряджений. Так, у  червні 2015 року разом зі мною до Штатів поїхали  ще два священики та два семінаристи. Впродовж 4 місяців ми проживали  у одній з парафій м. Пітсбург (штат Пенсільванія), де проходили курси з вивчення англійської мови на базі тамтешнього коледжу, знайомились з життям та побутом  парафіян. Після закінчення курсів повернувся на Закарпаття й почав виготовляти дозвільні документи на переїзд до Америки для себе та сім’ї. А поки візи виготовлялися,  я прислужував помічником священика у храмі Преображення Господнього у м. Хуст. 

– Коли відбувся переїзд  до Штатів?

– Наприкінці січня 2016 року  разом з сім’єю (на той час у нас з дружиною вже було двоє дітей – чотирирічний син та однорічна  донька) переїжджаємо до міста Пітсбург. Сам переїзд був складний та виснажливий, особливо важко було донечці. Через навантаження та перевтому вона плакала майже всю поїздку.   Окрім нас, до американського міста приїхали ще двоє українських священиків з  родинами. Однак перед тим, як  розподілити  нас до парафій, священнослужителі  та  члени сімей  мали пройти додаткові курси з вивчення англійської мови. Для моєї сім’ї навчання тривало три місяці. За цей час ми тимчасово проживали у будинку, що належав парафії  церкви Святого Духа. Також паралельно з навчанням я допомагав місцевому  священику  проводити літургії у храмі сусіднього міста.

– Розкажіть, будь ласка, коли і куди Вас розподілили?

– Після закінчення підготовчих курсів став священиком  відразу двох парафій –   м. Ембрідж (церква Покрови Пресвятої Богородиці, де нараховувалося близько 40 прихожан)  та м.  Аліквіпа (церква великого мученика Георгія – 80 прихожан). У цих та багатьох інших містечках був найбільший осередок іммігрантів з Європи, які працювали на існуючих у 19 століття шахтах.  А згодом проводив  літургії  ще й у капличці св. Миколая м. Бівер (30 прихожан). Ці парафії  знаходяться  на відстані  10  та 20 км одна від одної. А міста мають населення  до  10 тис. жителів.

– Як вдавалося бути душпастирем  у кількох парафіях?

– Проживав з сім’єю у парафіяльному будиночку  м. Ембрідж. А  богослужіння у кожному з храмів та капличці проводив за графіком. Після літургій за  потреби здійснював візити до віруючих. У зв’язку з тим, що чисельністю віруючих у парафіях невелика, а більшість з них люди старшого покоління,  то за  майже три роки пастирства у Штатах вінчав всього 2 пари закоханих й охрестив трьох  дітей. Натомість  значно більше провів  літургій  за упокій  - щорічно у кожній парафії помирало по 5-15 вірян. Також допомагав одному священику у  школі св. Якова, де навчався мій син, там я сповідував дітей чи виконував  інші церковні обряди.

– Як сприймали вас парафіяни?

– Священиків  з  України американці сприймають дуже тепло  й дружелюбно, і зокрема, прихильно ставляться до вихідців з Закарпаття, батьківщини їх пращурів. Однак не всі віряни - це  етнічні  русини,  частина з них етнічні  угорці та словаки.  До прикладу, словаки та русини раді були спілкуватися зі мною закарпатським  діалектом.  Зазвичай, після служби  підходив до парафіян  й питав: «Як ся маєте?», а вони радо відповідали – «добре» чи «дуже приємно». Деякі  з  них навіть з україномовними книгами  підходили до мене, аби допоміг з перекладом. Тобто ці люди пам’ятають своє коріння й етнокультуру, намагаються їх зберегти. 

– А  літургії у тамтешніх  храмах ведуться англійською мовою?

– Так, у основному у всіх  церквах богослужіння ведеться англійською мовою. Однак є винятки. Парафія у Аліквіпі забажала, аби щопонеділка  у їх храмі  велась вечірня пожертвенна  літургія  церковнослов’янською мовою, і, що важливо, прихожани самі співали молитви. Єдине, що Євангелій   я читав англійською мовою. У інших храмах та у інші дні цієї церковної громади все богослужіння велось  англійською мовою, а деякі  молитви, як: «Отче наш»,  «Святий  Боже», «Херувимська пісня»  - співали  церковнослов’янською.

– Наскільки релігійними є американці?

– Ті американці,  з якими  мені доводилося спілкуватися, у переважній більшості дуже толерантні.  Для  громадян США  не так важливо, якого людина віросповідання, а  те, чи має вона  у серці Бога. Багато з них не відвідує церкву  чи взагалі не відносять себе до якоїсь релігійної касти, але безкорисливо творять добро, радо допомагають іншим. Так, неподалік дому, де я жив, діяла благодійна організація, створена громадою міста, для допомоги безхатченкам.

– А чи діють у цих містах культурні осередки етнічних українців (русинів)?

– Так, американці, предки яких були вихідцями з  України,  об’єднуються для відновлення  етнічних традицій. У Пітсбурзі діє фольклорний ансамбль «Слав’яни» при парафії Святого Духа, учасники якого співають народні пісні і вивчають танці. А у Ембріджі місцеві нащадки українців щоп’ятниці проводять  цікавий гастрономічний захід –  фестиваль  вареників, на якому кожен має можливість скуштувати за незначну винагороду українську страву. За виручені кошти громада закуповує продукти для проведення свята наступного тижня.  Важливим у проведенні цього фестивалю є те, що під час приготування вареників люди спілкуються між собою, обговорюють  різні назрілі питання, а головне – ця традиція об’єднує, ріднить людей різних конфесій  та віросповідань.  Мені також неодноразово випадала честь долучатися до  цього процесу, який засвідчує добрі наміри організаторів.

– Які ще страви української кухні поширені серед  американців?

– Жодна святкова трапеза етнічних українців не обходиться без голубців, це їх улюблена страва. Готують вони й квасоляний суп, борщ, галушки, ковбаски, бабальки та інше. Наша кухня американцям  дуже смакує.  До речі, українські страви парафіяни також готують для  спільної трапези, яку щороку організовують перед  Різдвом Христовим та на храмове свято.

– Чи цікавляться американці нинішнім суспільно-політичним  життям в Україні?

– Так, вони слідкують за новинами у засобах масової інформації, й про ситуацію  в Україні добре знають.  У мене питали тільки:  як живеться пересічним українцям.   А ось політичну тему ми не обговорювали.

– Як налагодили життя у Америці ваші рідні – дружина та діти?

– Як я вже згадував, проживали ми у м. Ембрідж. Будинок належав греко-католицькій громаді, а ось автомобіль ми взяли у кредит. Дружина у основному займалась хатніми справами та вихованням дітей – сина Іллі та доньки  Соломії.  Син вчився у школі св. Якова, що у сусідньому місті, а згодом  до садочка при цій школі  почала ходити й донька. Також  за час мого місіонерства у Штатах у нас народився ще однин син – Ернест.

– Який досвід отримали  за кордоном?

– У  Америці ми прожили майже 3 роки, у листопаді 2018 року закінчилась робоча віза й ми повернулись додому.  Однак  для нас  час  пролетів дуже швидко. Тамтешній темп життя зовсім не такий, як в Україні. Там я навчився більше цінувати час. У іншому цінності не змінились. Адже священик має служити людям та Богу.

– Маєте намір повернутись у Штати?

– Так, бажання таке є. Вже подали заявки на виготовлення робочої візи до США. Якщо Бог благословить, то знову служитиму Богу і людям у Америці.  А поки документи оформляються, служу помічником священика в Ужгороді.

– Удачі Вам та вашій сім’ї, отче! Дякую за розмову!


 Поїздка в США 2015 на мовні курси.На фото:о.Михайло, Архиєпископ Вільям, а також о.Михайло та сестра Єлейн, секретар Митрополита


 Поїздка в США 2015 на мовні курси.На фото:о.Михайло, Архиєпископ Вільям, а також о.Михайло та сестра Єлейн, секретар Митрополита


Першопричасники парафії св. Георгія, літо 2018


Літня школі Біблії, діти самі малювали іконки, а також вчилися як пекти просфори


Парафіяни Св. Георгія, Аліквіпа щонеділі після Літургії збираються у залі і проводять разом час
з кавою і тістечками, а також кожної неділі проводиться уроки релігії для молоді


Зображені Митрополит Вільям, Архиєпископ Пітсбурзькоі Митрополіі, який був присутній на щорічному виступі «Слав’ян»,
о. Михайло, син Ілля, який належить до «Слав‘ян»


Підготовка до щотижневих вареників


Підготовка до щотижневих вареників


Парафіяни каплички св.Миколая


Розпитувала Лідія Білак для Tyachiv.com.ua



Коментарі (1)
Ярослав
2/11/2019 8:48:22 AM  |  IP: 37.53.158.***
Нашого Цвіту по всьому Світу!

<<Попередня
1
Наступна>>
Додати коментар
Введіть число
 
 
Новини від KINOafisha.ua
Загрузка...
Загрузка...
Афіша кінотеатра Cinema Citi