Надіслати
НОВИНУ
 
11.12.2018    П:634 К:0
Вонігівський палац: від родового маєтку до дитячого табору
Однією з найдавніших споруд села Вонігова є будинок, розташований на вулиці Новобарівській, де розташований спальний корпусу оздоровчого закладу «Берізка». В народі його називають «Палата» (з наголосом на останньому складі). Точної дати побудови маєтку ніхто не може назвати. Навіть найстарші люди села не знають цього. Але з історичних джерел відомо, що будівельники приходили аж із Синевиру відробляти панові повинні дні.
Як кажуть старожили села Михайло Цех та Людвик Форкош 1922 р.н., їх бабуся 1858 р.н. мешкала в тому будинку разом з іншими слугами, але і вона не пам’ятала про рік побудови «Палати». Та все ж із покоління в покоління передавались відомості, начебто в одному з приміщень було викарбувано римськими цифрами ХVІІІ. А отже маєтку понад 300 років.

Родове гніздо Дарваїв

Давню письмову згадку про вонігівське помістя зустрічаємо у мандрівній літературі XVIII ст. Тогочасний словацький письменник та суспільно-політичний діяч Даніел Крман у своєму «Подорожньому щоденнику» («Itinerarium»), написаному у 1708-1709 роках, пише про візит до родового маєтку Франтішека Дарвая у Вонігові.

Загалом, родина Дарваїв має давню історію. Саме на їх честь нинішнє Колодно отримало свого часу угорську назву Darva (Darvafalu). Також імовірно, з цією родиною пов’язана назва гори Дарвайки неподалік Колочави.


Старожили села першим господарем вонігівського маєтку теж пам’ятають одного з Дарваїв. На жаль, ім’я його не збереглося, оскільки до панів не зверталися на ім’я. Він отримав господарство у спадок від свого батька. Був одружений, мав дітей, але скількох – достеменно невідомо.

Пан мав велике господарство: толоку (пасовище для худоби та  птиці), поля під сінокіс, сади та виноградники. Після того, як Дарвай збанкрутував, його діти роз’їхалися хто куди. Помер він приблизно у 1923-1924 році. Похований на сільському кладовищі, в могилі у формі печери, яку старожили називають криптою. Нині на цій могилі залишилася тільки кам’яна брила з викарбуваним написом давньоугорською мовою з іменами всіх його родичів. А саму труну з тілом у 1959 році вивезено з країни родичами померлого.

Після Дарвая маєток пустував, і землями один рік користувались вонігівці.



Сімейна драма посла Егреші

Наступним господарем маєтку став Егреші, який був родом з Будапешту і перебував в Україні в якості посла. Після візиту до села і відвідин маєтку він викупив його. Згодом переїхав до помістя остаточно. Егреші був дуже багатим, тримав багатьох слуг та служниць. Мав сотні гектарів землі. До нього в служниці наймали жінок з усіх околиць за конкурсом. До прикладу, жителька села Марія Стан була аж із Підплеші. На господарстві у пана працювали близько 20 чоловік, не враховуючи жінок, які годували і виховували дітей, прислужували пані, доїли корів.

Кажуть, у пана Егреші був слуга Соловій, який закохався в його дружину. Кілька років вони таємно зустрічалися, коли пан виїжджав за кордон. Зрештою, пані завагітніла від коханця. Коли Егреші про це дізнався, то повернувся додому. Після пологів пані померла, а наступного дня відійшло і немовля.

У подружжя Егреші було двоє синів і дочка. Старший син залишив батьківський дім у 18 років. Середущий на ім’я Карло (Корчі) був учителем у Вонігівській школі-горожанці, навчив дітей грамоти й арифметики. Зі слів старих людей, на відміну від інших вчителів, він ніколи не ображав дітлахів і не змушував відпрацьовувати у себе вдома. За це діти дуже поважали і любили Корчі. Його сестра Піцурка, коли батько збанкрутував, переїхала до Хуста, де вийшла заміж.

Після смерті дружини Егреші занедбав своє господарство, а сини ним не займались. Так і збанкрутували. В 1936 році Егреші помер і був похований на території свого господарства поруч з дружиною і дитиною. Наприкінці 60-х років приїжджали родичі  Егрешів з Америки та Чехії і просили дозволу встановити надгробні плити на їх могилах. Та оскільки могили знаходились на території восьмирічної школи, їм у проханні відмовили.


Після чехів та євреїв – школа й табір

Потім у маєтку господарювали два брати Кракори родом із Чехії. Вони були дуже заможні і викупили будинок. Вони не мали слуг, а  господарювали самотужки. Та згодом збанкрутували. Молодший брат виїхав до Чехії, а старший доживав у жительки села Марії Рознай.

 Після братів Кракорів у 1939 році у «Палаті» господарював багатий єврей Анчел Ганс з дружиною та чотирма дітьми. Після окупації краю угорцями його забрали, але йому вдалося втекти і виїхати до Румунії.

Після нього у маєтку господарював єврей на прізвище Доседла з сім’єю. Він займався вирощуванням розсади. У нього були дві доньки: Оденка і Вйєрка. Доседла недовго жив у будинку, бо жінка, зраджуючи чоловіка, здобула дуже погану славу між людьми. Не витримавши образ, Доседла був змушений виїхати. З тих пір до приходу радянської влади в будинку не було господаря.

В 1961 році будівлю передали Вонігівській восьмирічній школі, навчальний заклад тут існував до 1987 року. Відтак, після відкриття нової школи у центрі села, палац віддали у користування Тячівській райспоживспілці. У 1988 році тут організували оздоровчий табір «Берізка», який проіснував приблизно три роки. За неофіційними даними, на початку 90-х років влітку сюди приїжджали на оздоровлення діти з Київщини, після чого аж до 2008 року ця будівля пустувала.

І тільки у травні 2008 року в палаці зробили капітальний ремонт, щоб відкрити дитячий оздоровчий заклад «Берізка» Тячівської районної ради. З 8 грудня 2008 р. «Берізка» розпочала цілорічно оздоровлювати дітей пільгових верств з усіх куточків Тячівського району.
За матеріалами, наданими дирекцією ОЗ «Берізка»,


підготувала Наталія Маджара для Tyachiv.com.ua

Теги:
Коментарі (0)

Додати коментар
Введіть число
 
 
Новини від KINOafisha.ua
Загрузка...
Загрузка...
Афіша кінотеатра Cinema Citi