Надіслати
НОВИНУ
 
28.09.2018    П:327 К:1
Минувшина Дубового: сільська молочарня та морозиво від єврея Хаїма
Колекціонуванням історичних світлин Дубового захопився викладач ЗМТ Юрій Ціпіньо. Він збирає старі фотографії від односельців, оцифровує їх та поширює у мережі. Каже, що робить це для того, аби теперішнє та майбутнє покоління знало, як виглядало Дубове та як жили дубівчани кілька десятків, а то й сотню років тому.
Однією з цікавих світлин у його колекції є зображення молочарні, а поруч – возу з волами. Світлину знайшов Юрій Михайлович на одному з сайтів у мережі.

Будівля, що зображена на фотографії, не збереглася до наших днів. Як стверджують місцеві мешканці, яким зараз за 60 років, цю споруду розібрано ще у 1970-х роках. Зараз на її місці знаходяться кафе «Русалочка» та торговий комплекс «Троянда».

Що ж пам’ятають про цю молочарню люди старшого покоління?

Дещо про її функціонування розповів колишній голова колгоспу «Радянські Карпати», ветеран праці, знаний дубівчанин Михайло Бігунець.

Михайло Юрійович пригадує, що у післявоєнні роки у молочарні працював єврей. А від інших мешканців Дубового дізнаємося, що його звали Хаїм Адлер. Молочарня була пунктом прийому молока від селян. Вартість молока була невелика, однак, спродуючи його, мешканці могли хоч якісь виручити кошти. Зазвичай до молочарні дубівчани приносили надої пішки. Ті ж, які жили на краю села, транспортували продукцію возами. Однією з популярних у ті часи тяговою силою були воли. Як стверджують старожили, у післявоєнні роки багато дубівських газдів використовували цих тварин. Одним з останніх власників волів був Василь Носа. Дехто з місцевих пригадує, що на прохання односельців він на своїй упряжці з волами звозив до молочарні молоко селян.

Зі слів місцевих старожилів, будівля молочарні була довгою й одноповерховою. У одній частині жив Хаїм Адлер з дружиною, іншу – використовували як приміщення для збору та переробки молока. У великому залі знаходилися агрегати для підігріву молока та молокогінні апарати. За допомогою цих приладів молочар робив сметану. Також він виготовляв й морозиво.

Коли ми були ще малими (у 60-х роках), у молочарні продавали морозиво, також за 3 копійки можна було придбати газовану солодку воду з сиропом, а без сиропу – за 1 коп., - пригадує  мешканка Дубового Ніна Степанюк.

Поділилась спогадами про молочарню й Ганна Носа, колишній головний бухгалтер Дубівського СТ. Дубівчанка пригадує, що окрім морозива та газованої води, євреї також продавали «кокуші» – домашній попкорм. Пригадує Ганна Дмитрівна й те, як єврей Хаїм Адлер робив так звані «холодильники» з льоду. Пам’ятає про це й її односельчанка Василина Цубера. Жінки розповідають, що у дитинстві щозими спостерігали за процесом: наймані працівники на задньому подвір’ї молочарні викладали у кілька ярусів брили льоду, перекладаючи їх стружкою. А привозили ці крижини з річки. Заготовлений лід молочар використовував для охолодження морозива. Зазвичай брили льоду не танули до середини літа.

Михайло Юрійович розповідає, що після того, як сім’я Адлерів виїхала з Дубового, справами молочарні почав займатися Петро Юрійович Поляк, учасник Другої світової війни. Однак він вже не виготовляв морозиво, а тільки масло та сметану.

Функціонувала молочарня лише до кінця 60-х років, через нерентабельність її закрили. Альтернативою цьому пункту збору молока став молочний цех, який відкрив тячівський молокозавод на горі Підпула. Тут також були збудовані колгоспні корівники, звідки й доставляли сировину до цеху. Про це розповідає Михайло Бігунець. Він також пригадує, що Петро Поляк після закриття молочарні у селі перейшов працювати до молочарні на полонині. За словами Михайла Юрійовича, Петро Юрійович був дуже активний та цілеспрямований чоловік, завдяки його наполегливості продукцію, виготовлену у молочному цеху на полонині, реалізовували не тільки у населених пунктах району, а й за межами області. Щоправда, у горах виготовляли лише з частини надоїв сир та сметану, а решту молока відвозили на молокозавод до Тячева.

Подальша доля молочарні у центрі Дубового доволі сумна. Після того, як її закрили, стара будівля поволі руйнувалася, тож її розібрали. Згодом на задньому дворику збудували овочевий магазин. А місце, де стояла хата-молочарня, пустувало. І лише у середині 90-х років тут збудували кафе «Русалочка», яке за випадковим збігом обставин також торгує морозивом. Власник закладу Михайло Руснак каже: коли з батьком задумали відкрити кафе з продажу морозива, то й не підозрювали, що продовжать справу єврея Хаїма.


Л.Білак для Tyachiv.com.ua


Коментарі (1)
Ярослав
01.10.2018 13:02:01  |  IP: 37.52.104.***
Чудовий допис. Взагалі мікроісторія намагається, наскільки це можливо, дослідити буденність, тобто змінити точку зору на минуле. Таким чином, мікроісторія стає знаряддям боротьби із деперсоналізацією та дегуманізацією світової історії, які несе за собою класична подієва та процесуальна історія.

<<Попередня
1
Наступна>>
Додати коментар
Введіть число
 
 
Новини від KINOafisha.ua
Загрузка...
Загрузка...
Афіша кінотеатра Cinema Citi