Надіслати
НОВИНУ
 
12.09.2018    П:2711 К:0
Маловідома історія Тячева: таємнича дерев’яна церква Різдва Богородиці і дяк-вигнанець (ФОТО)
В історії Тячева є згадки про маловідому дерев’яну церкву Різдва Пресвятої Богородиці XVIII ст., яка належала греко-католицькій громаді. Як свідчать старі австро-угорські мапи, знаходилася святиня не там, де стоїть нинішній ошатний греко-католицький храм Успення Пресвятої Богородиці, а на території старого кладовища по вулиці Чехова.
Зараз недалеко від входу на цвинтар можна побачити згадку про попередній храм та дяка, покараного за свої переконання, – високий кований пам’ятний хрест. Під ним висічений напис:  «Пам’яті Козара Николая, дяка греко-католицького храму Різдва Пресв. Богородиці  м.Тячів, який 27 серпня 1777 року відмовився йти на панщину в свято Успіння Пресв. Богородиці, за що був покараний 20 ударами палицею привселюдно та забороною виконувати службу дяка. Знову служив дяком з 1787 по 1798 р. у Тячеві. Вічна єму пам’ять. Пожертвувала сім’я Розалії Козар 1 листопада 2009».

Намагаючись з’ясувати історію напису, ми поспілкувались із Розалією Михайлівною Козар, яка до сьогодні живе у Тячеві.

86-річна тячівчанка вже не пригадує подробиць встановлення меморіалу. Але запевняє, що Микола Козар не є предком їх родини, а тільки однофамільцем.  Син жінки – Олександр Козар – розповідає, що з ініціативою встановлення цього хреста до них свого часу звернулися духовні отці тячівської греко-католицької церкви, зокрема, о.Петро Креніцки, після того, як знайшли згадки про дяка в архівах. Родина пані Розалії погодилася частково профінансувати встановлення пам’ятного хреста – на знак шани до свого родича – відомого священнослужителя Еліаса Козара, який виїхав із Закарпаття ще в 30-х роках і служив у церкві Святої Марії в Нью-Йорку, США. А от про церкву, що згадується в написі, сім’ї Козар невідомо.





В одному з листопадових номерів тячівської районної газети за 2009 рік вміщено публікацію за підписом греко-католицької громади міста про встановлення цього хреста на кладовищі. Із замітки можна дізнатись про те, що дерев’яну церкву було збудовано у 1752 році. Дізнаємось більше і про дяка Николая Козара.  У святковий день він відмовив урядовим представникам королівського міста Тячів перевезти в’язнів до Сигету, оскільки цього дня мав службу Божу у церкві. За це його не тільки жорстоко покарали палицею, а й заборонили жити у місті. Після цього він дякував у селі Добрянське. І лише через 10 років, завдяки неустанним проханням  священиків, вірників Тячева, а також урядовця Погані, отримав дозвіл повернутися у рідне місто. Греко-католицька громада звела для його родини невелику хатинку, що з цього часу слугувала квартирою для всіх дяків. Микола Козар дякував ще 11 років. Поховали його на цвинтарі, де через більш, ніж 200 років встановили хрест з присвятою.

А що ж кажуть про дерев’яний храм дослідники? Відомий український архітектор та реставратор Роман Могитич, який з колегами працює над історико-архітектурним опорним планом Тячева, вважає згадку про церкву під хрестом цілком переконливим історичним документом. «На карті ХІХ ст. в цьому місці намальована відповідна позначка, що означає церкву. Вона діяла до закінчення побудови мурованої церкви на вул. Кошута (а будували досить довго 1852-1889). Розташування первісної церкви і цвинтаря біля неї очевидно вказує на українську дільницю в цій частині міста. Характерно, що вона стояла уздовж вулиці, що вела до гірського села Лази, звідки ймовірно й прибували до міста русини-українці», – припускає науковець.

За історичними даними, на середину ХІХ століття з близько 1800 мешканців Тячева 533 були  греко-католиками. За чисельністю це була друга після реформатів релігійна громада міста.

Факт існування попередньої церкви підтверджує і відомий закарпатський дослідник дерев’яного церковного зодчества Михайло Сирохман у книзі «Церкви України: Закарпаття» (Львів, 2000 р.).  Автор зазначає: «У 1801 році згадується давня дерев’яна церква у Тячеві, яка була освячена 1752 року і яка вже розпадалася. Тоді ж на ділянці, виділеній урядом, було вирішено будувати нову церкву, на що уряд виділив дотацію в розмірі 6000 срібних ще в 1778 р., а вірники мали надати безплатно ручну і возову роботу, а також зібрати 200 ринських готівкою. Востаннє дерев’яну церкву згадано в шематизмі за 1915 (?) р.».

Щоб спробувати дізнатись більше про забуту святиню, за порадою о.Петра Креніцки звертаємось до декана Золотарівського деканату на Хустщині о.Віталія Полянського, родом із Тячева. Священик зазначив, що під час навчання у семінарії писав дипломну роботу з історії тячівської парафії і провів багато часу в архіві у Берегові.  Втім, про дерев’яну церкву так нічого і не знайшов.

Зараз на старому цвинтарі ніщо не нагадує про втрачену в часі святиню. За винятком хіба пам’ятного хреста та ще старих крислатих дубів-велетів – мовчазних супутників усіх марамороських дерев’яних церков Закарпаття.

Тож як виглядала дерев’яна церква Різдва Богородиці у Тячеві, як склалася її доля в історії – ці питання залишаються відкритими для істориків та краєзнавців. 


Наталія Маджара для Tyachiv.com.ua


Коментарі (0)

Додати коментар
Введіть число
 
 
Новини від KINOafisha.ua
Загрузка...
Загрузка...
Афіша кінотеатра Cinema Citi