Надіслати
НОВИНУ
 
31.10.2017    П:157 К:0
Кіномитець В’ячеслав Бігун створює художньо-документальний фільм про письменника Івана Чендея
Один з уривків майбутньої стрічки вже побачив світ. Це кіноесе «Криниця Чендея».
Відомий міжнародний кіномитець та правник В’ячеслав Бігун, родом із Тячева, знімає глибокі за змістом та пронизливі кінострічки про людські долі та непересічних особистостей. Низку творчих доробків режисера відзначено більш, ніж 30 нагородами та презентовано у багатьох країнах світу. Не забуває В’ячеслав Бігун і про земляків, адже більшість своїх робіт режисер вперше показує саме тячівцям. До всього рідного та свого у нього особливе ставлення. Тож і не випадково героями кінострічок часто стають закарпатці. Так, В’ячеслав Бігун завершує роботу над кіноесе «Криниця Чендея», де зафільмовано спогади про письменника з уст його дружини – Марії Чендей. Символічно, що вперше його презентовано в Дубовому під час відзначення 95-ліття з дня народження письменника. Наразі відбулися вже 5 показів кінострічки. Тож про те, як виникла ідея створити кіноесе про письменника та як режисеру працювалося над стрічкою, говоримо з В’ячеславом БІГУНОМ.

Пане В’ячеславе, розкажіть, будь ласка, як виник задум створити фільм про Івана Чендея?

– Ідея з’явилася спонтанно, але невипадково. В 2016 році в Україні почали інтенсивніше змінювати  найменування вулиць в зв’язку з декомунізацією. Тоді й вирішую написати листа Тячівському міському голові, аби запропонувати кілька імен людей нашого краю. І першим на думку спадає Іван Чендей. До речі, про цього славного чоловіка чув із дитинства, про нього мені розповідав тато, який знав його особисто. Мені також запам’яталося, що в письменника теж був син Славік. Цікавлюся, чи є вулиці, які носять його ім’я. Дізнаюся, що є в Дубовому та Хусті. Читаю низку інтерв’ю, як-от Олександра Гавроша та Іванки Когутич. Виявляю, що в Ужгороді проживає дружина Івана Михайловича – Марія Іванівна. І відтак – це було 5 лютого 2016 року – пишу родині Чендеїв, аби зконтактувати і згадую про ідею фільму. Питаю, чи міг би зустрітися з Марією Чендей та запрошую родину влітку до Тячева, на показ моїх стрічок. На диво, вони приїздять. І між нами виникає взаємна симпатія. І вже за певний час трапляється маленьке диво – в будинку Чендеїв в Ужгороді розпочинаю вивчення родинних матеріалів, навіть живу трохи в кімнаті митця. Це було символічно. Тоді, власне, й зафільмовую інтерв’ю з дружиною Івана Михайловича.

– Що Вам розповіла Марія Іванівна?

– Чимало цікавого та проникливого. Її щирість мене вразила. Вона відверто розповіла про себе, пісень заспівала – це на межі фантастики, унікально. Наша розмова стане її останнім інтерв’ю.

Тому й осмілився оприлюднити його в формі того, що називаю есе, тобто твору, який незавершений, але може публікуватися.


– Як довго тривала робота над збором матеріалів до фільму?

– Кіноесе «Криниця Чендея» – це короткометражка за спогадами Марії Іванівни, викладена в формі її спілкування із онучкою Ольгою. І ця стрічка є лише частиною художньо-документального фільму про Івана Чендея, який маю намір зробити. Його робоча назва – «Світоч наших предків». Тому збір матеріалів ще триває і, гадаю, робота триватиме роками. Йдеться про те, аби в одному фільмі екранізувати фрагменти творів письменника та розповісти про нього документально. Для цього потрібен час і ресурси (зокрема, для художньої екранізації).



– Чи не буде складно реалізувати задум? 

– Головна трудність наразі з екранізацією: відбором фрагментів творів, їх сценарним опрацюванням і відтак реалізацією (фінансування, відбір акторів, художньою постановкою: костюми, локації, декорації; фільмування тощо). А творів у Івана Михайловича десятки. Лише до неповного зібрання «Вибране» входить 24 оповідання, роман «Скрип колиски» та повісті «Іван» та «Іванові журавлі». Є унікальні, наразі невидані щоденники, безцінні для документальної частини фільму. В 2017 році, до 95-річчя письменника, видано фундаментальний збірник спогадів, статей, есе «Іван Чендей у колі сучасників» (укладачі О. Гаврош, С. Кіраль, І. Когутич. М. Тріщак, О. Шмайда). Є й сотні публікацій критиків і шанувальників про особистість і твори митця. Все це потребує належного опрацювання. Зробити такий фільм – це як захистити докторську дисертацію у вигляді фільму на міждисциплінарну тему з літератури, кіномистецтва, народознавства, й зробити це з любов’ю. При цьому намагаючись вирішити фундаментальну проблему – спробувати засобами кіно закарбувати образ нашого світоча, повернути інтерес до його особистості та творів, нашого краю. Образно кажучи, це – велика амбіція, для здійснення якої треба мати відповідну амуніцію.


– Над якою частиною задуманого фільму про письменника працюєте зараз?

Йде підготовча робота. Дещо вже зафільмовано для документальної частини, як-от із Марією Чендей, Іваном Мешком, Степаном Стойко. Це люди-велетні, свідки епохи з майже столітнім досвідом. Ми також почали фільмувати і в Дубовому.

Розповім іще таку історію. Ми відзняли матеріал. Але його частину було майже втрачено, бо вийшов з ладу пристрій, на якому зберігалася повніша копія. Довелося звертатися до спеціалістів. Його відновлювали місяці. І таки відновили. Благо, що вдалося зібрати кошти (допомогла і родина Чендеїв),  аби, по суті, «викупити» той матеріал. Це – добрий знак, що роботу треба продовжувати.



– Яким цей фільм є для Вас?

– Якщо говорити про великий фільм («Світоч наших предків»), то, як дасть Бог, і ми прикладемося, він може стати кінематографічною пам’яткою краю, як тут і за його межами, потішить і закарпатців, можливо наверне знову читати та більше шанувати Івана Чендея.

Якщо йдеться про есе, то це компроміс. За змістом – цінний для глядача щирістю Марії Іванівни, яка оповідає про себе, їхню любов з письменником, інтимні моменти, синів і доньку – своєрідна кіносповідь. Покази про це свідчать. Ми вже його демонстрували двічі: під час презентації згаданої книги «Іван Чендей у колі сучасників» та двічі на фестивалях, а також під час показу моїх фільмів закарпатської тематики в Тячеві у вересні.


– І чи достойно оцінюють глядачі кінопрацю про Івана Чендея?

– Це краще спитати в самих глядачів. Сподіваюся, що фільм припав до душі, зацікавив та дечим зачарував. Хочеться вірити, це – добрий знак.

– Дякую за розмову, подальших успіхів!


 Цікавилася Л.Білак для Tyachiv.com.ua



Р.S.: Витяги із фільму «Криниця Чендея»

Запис із щоденника Івана Чендея з нагоди ювілею одруження, який читає їхня донька Марічка:

«Любов моя до моєї Марійки є такою ж великою, як була вона і тоді, коли ми побиралися. Багато нами розгублено з дорогоцінних скарбів на перехрестках і розпуттях життєвої бистрини, та залишилося найдорогоцінніше – любов. Вона нині вже в синяках і ранах, але вона жива і велика... Певно, людина є тою складною істотою, котра розкривається не одразу, котра таїть в собі море загадок для нелегких розгадок».

Марія Чендей про роль Івана Чендея у фільмі «Тіні забутих предків»:

«Викреслили, що сценарій фільму «Тіні забутих предків» писав Чендей. І після того, як треба було згадувати, то не находили і не згадували. Десь було на сайті, який Марійка має. Але ж то не кожен має вдома… А по радіо не казали. І я дома бунтувала. Кажу Марійці: «Чого не згадують тата»? Головний сценарист – це Чендей.

Параджанов жив у нас місяць. І він не знав настільки українську мову, щоби міг сам писати сценарій. Чендей перекладав йому. А Параджанов каже: «Треба так, і так». Чендей переключався і робив. І тоді Параджанов казав: «Очень хорошо. Очень хорошо»…».



Коментарі (0)

Додати коментар
Введіть число
 
 
Новини від KINOafisha.ua
Загрузка...
Загрузка...
Афіша кінотеатра Cinema Citi