Надіслати
НОВИНУ
 
01.06.2017    П:2218 К:1
Хореограф з Усть-Чорної підкорив Китай (ФОТО)
Тридцятитрирічний Олексій Костяк з Усть-Чорної, а нині – Алекс Кост, професійно займається танцями понад 12 років.
Починав юнак з фольклорно-народних танців, будучи у складі ансамблю «Іршава». Працював він й балетмейстером у народного артиста України Степана Гіги.

Однак найяскравішою сторінкою його творчого шляху все ж є переїзд до Китаю, де Олексій, як виконавець сучасного танцювального напрямку джаз, вже майже 8 років виступає перед вибагливою китайською публікою. За цей час він неабияк прославився у Піднебесній. Брав участь у рекламному проекті відомого бренду елітного алкоголю «Хенесі». А віднедавна Олексій працює з китайською хореографічною групою, й разом з ними готував номери для учасників китайського національного телевізійного талант-шоу «Х-фактор». Славу ж Алексу Косту принесли зйомки ТВ-шоу, що транслюється через інтернет-канал youku. Про все це і не тільки у нашому інтерв’ю з неординарним устьчорнянцем, який зумів вразити Китай.


– Олексію, з чого почалося ваше захоплення танцями?

– Будучи ще школярем, мені подобалося дивитися,  як танцюють інші, а вже згодом пробував повторювати популярні танцювальні рухи вдома перед дзеркалом. У основному, в шкільні роки про всі тенденції у хореографії я дізнавався через німецькі канали, які можна було переглядати у той час за допомогою супутникового зв’язку. Пам’ятаю, якось на такому каналі побачив перший кліп поп-співачки Брітні Спірс «…Baby One More Time», у якому танцівники поставили сучасний  хореографічний номер. Побачене мене неабияк вразило, захотілося й самому навчитися таким рухам. Ще одним джерелом інформації про нові тенденції у танцях слугувала дискотека на турбазі «Ялинка». Туди часто приїздили туристи з Одеси та столиці, а також іноземці. На дискотеці вони, звісно, танцювали так, як це було популярно в їх містах.

Ось ті рухи у танцях і собі почав  повторювати. 

Однак вперше я затанцював перед публікою, коли разом з учнями з нашої школи, після паводку 1998 року, перебували на відпочинку у одному з оздоровчих таборів Одеси. Вожата, яка готувала танцювальний номер з дівчатками, побачивши, як я під час їх репетиції повторюю рухи, запропонувала й мені долучитися до групи. Ось так й почалася моя кар’єра танцюриста. (сміється)


– Коли ж Ви почали професійно займатися танцями?

– Від аматорського захоплення танцями до професії хореографа я йшов поступово. Після закінчення школи я вступив до Довжанського вищого економічного коледжу «Бакалавр» ім. В.Якуба. Тут познайомився з учителем фізкультури, який паралельно вів гурток з карате, – Юрієм Фіркою. Це та людина, яка дала мені поштовх відкрити у Довгому гурток сучасного танцю «Екс Анджелс». Моїми учнями були 40 довжанських дітей. До речі, за 2 роки існування гуртка вихованці брали участь у різних заходах та районних конкурсах, а якось стали призерами й обласного конкурсу з сучасного танцю. Моя діяльність привертає увагу керівника народного ансамблю «Іршава» Надії Мельник-Гудь, яка запропонувала танцювати у складі ансамблю. Разом з іршавськими танцюристами я об’їздив всю Україну та чимало країн Західної Європи. Запам’ятався звітний концерт Закарпаття у київському національному палаці «Україна», коли вперше виступав на великій сцені. Згодом познайомився з народним артистом України  Степаном Гігою, який запропонував посаду балетмейстера. На підтанцьовці у артиста я відпрацював його двомісячне турне Україною. Також був балетмейстером у його сина – Степана Гіги-молодшого, коли той виступав у програмі «Крок до зірок».

– Як склалося ваше життя після закінчення коледжу?

– Після того, як я закінчив коледж, успішно пройшов практику у одному з відділень Приватбанку в Іршаві й мав можливість залишитися там працювати. Однак банківській справі так і не присвятив своє життя. Натомість продовжував займатися танцями. З коледжем у мене пов’язана ще одна знаменна подія у творчому житті. Ще під час навчання я представляв наш коледж у Києві на КВК всіх київських вишів. Там я «засвітився» черговим танцювальним номером. Мене помітила  голова благодійного фонду «Святої Марії» Ганна Матіко-Бубнова. Вона запропонувала взяти участь у організації проекту «Снігуронька року», який проводився щорічно у Києві серед дітей-сиріт з усієї України. Звісно ж, я погодився і впродовж 4 років – і під час навчання, і після його закінчення, працював з дівчатками, готуючи разом з ними танцювальні номери для конкурсу. Це була досить важка робота у емоційному плані, бо ми здружувалися з конкурсантками й дуже переймалися їх долями. Паралельно з цим, продовжував співпрацювати з ансамблем «Іршава».

Однак Н.І.Мельник-Гудь, керівник ансамблю «Іршава», наполягла на тому, аби я все ж здобув професійну освіту хореографа й запропонувала мені вступити до Ужгородського коледжу культури та мистецтв. Я так і зробив.


– Чим запам’яталося студентське життя у мистецькому виші?

– Вуз дав мені не тільки основну базу та спрямував мій талант у потрібне русло, а й відкрив двері до Китаю. Вже у перший рік навчання у коледжі я спробував свої сили у кастингу на відбір танцівників до китайського театру. Я успішно пройшов його й на півроку уклав договір працювати у цій країні. Так у 2008 році я вперше потрапляю до Піднебесної.
 

– У чому полягала ваша робота у Китаї?

– Наш колектив, що складався з 2 хлопців та 6 дівчат, ставив танцювальні номери у театрі міста Хефей. Програму готували самостійно. Зазвичай шоу відкривали українськими та російськими танцями. А вже під вечір демонстрували публіці хореографічні номери під естрадну музику та пісні Руслани. Працювали ми майже щодня, однак були й вихідні, під час яких мандрували визначними місцями міста. Труднощів у спілкуванні з китайцями не виникало, перекладачем був наш керівник Андрій Шевцов. Допомагала й англійська, нею я вільно володію. Перші враження від перебування у Китаї незабутні. Ми довго не могли звикнути до національної кухні та клімату. Однак поступово призвичаїлися й полюбили цю країну.

– Це був єдиний контракт, за яким ви працювали у КНР?

– Аж ніяк. Після закінчення цього контракту, наступного року ми з одногрупниками підписали черговий контракт й поїхали у м. Шеньчжень. Там півроку працювали у мілітарі-парку під назвою «Мінськ». Згодом мали ще 3 контракти, за якими ставили розважальні програми у містах Харбін, Вуху, Хефей. Це були насичені два роки виступів, драйву та емоцій.
 

– Коли Ви знову повернулися до Піднебесної?

– Це сталося дещо пізніше. Я закінчив вуз, пройшов  підвищення кваліфікації у Словаччині, пропрацював 9 місяців танцівником у Єгипті. А у 2013 році повертаюся до КНР з танцювальною групою, що складалася з 2 дівчат та 3 хлопців. Ми вже виступали не за контрактом, а танцювали  у різних китайських клубах. Це більше було схоже на гастролі, оскільки у кожному розважальному закладі свою програму представляли публіці лише місяць. Почали з клубів м. Фошан і за кілька місяців об’їздили  півкраїни. У 2014 році наш колектив підписує контракт, відповідно до якого реалізовували проект разом з провідними зірками острова Тайвань з рекламування елітного алкоголю під маркою «Хенесі» по всій території КНР. Це заняття було виснажливе, бо доводилося здійснювати по кілька перельотів на тиждень, однак почувалися ми VIP-персонами: у нашому розпорядженні були кращі номери готелів, елітні автівки – все на вищому рівні. За рік ми об’їздили всі провінції Піднебесної.

– Що цікавого відбувалося у вашому житті за останні 3 роки?

– Після того, як припинив діяти контракт з фірмою «Хенесі», наша група розформувалася. Я переїхав до м. Шеньчжень, з якого й почалося моє знайомство з Китаєм. Обрав його ще й тому, що це одне з китайських міст, яке стрімко розвивається. Тут є попит на іноземне обличчя, розвинена індустрія розваг. До того ж, у Шеньчжені проживали кілька давніх друзів, у них і зупинився на кілька тижнів. Спершу вирішив вдосконалити навики, опанувати більш сучасний стиль танцю. Записуюся до відомої танцювальної студії Шеньчженя «Сторм». Хореографи студії не тільки навчили мене новому стилю у танцях, а й запропонували танцювати з ними. І незважаючи на те, що досі у цьому колективі не було іноземців, я стаю першим і єдиним танцівником-європейцем у складі танцювальної китайської групи. Ось вже більше 3 років разом з ними ставимо шоу-програми на різних заходах та беремо участь у телевізійних проектах.

– Розкажіть детальніше про телевізійні проекти, у яких брали участь.

– Першим проектом на китайському телеканалі, у якому знімалися танцюристи «Сторм», було  телешоу «Супер хлопець». Згодом нас запросив національний телеканал КНР для підготовки талант-шоу, аналогом якого є українська програма «Х-фактор». А ось у цьому році ми почали й самі зніматися у найпопулярнішому розважальному ТВ-шоу, що транслюється на китайському інтернет-каналі youku. У програмі ми не тільки танцюємо, а й граємо певні ролі. Цей проект  приносить мені не тільки задоволення, а й зробив мене доволі популярним у Китаї і зараз одна з провідних компаній, що займається пластичною хірургією, запропонувала мені взяти участь у їх піар-кампанії. Також я, як представник танцювальної студії «Сторм», даю майстер-класи сучасного танцю молодим танцюристам.

– Яке враження у Вас від життя у Китаї?

– Зважаючи на те, що мені доводиться платити за оренду житла та купувати медичну страховку, то жити у Китаї виходить доволі дорогувато. Однак, у порівнянні з Україною, тут продукти та одяг можна придбати за помірними цінами. Звісно брендові речі та вишукана їжа дорогі, а ось продукти першої необхідності та простий одяг можна купити за копійки. У основному, життя тут комфортне, сприяє тому й теплий клімат і стрімка модернізація сервісу. Тут вже вийшло з моди розраховуватися у ресторанах чи магазинах пластиковою карткою – зараз у кожного на телефоні є спеціальна програма з кодом від рахунку у банку, й оплата послуг чи товарів проводиться за ним.

– Як китайці сприймають українців?

– Це специфічні люди зі своїм, не схожим на наш, менталітетом. У китайському  шоу-бізнесі якщо людина не є трудолюбивою, не викладається на сто відсотків й не вміє слухати інших, то їй швидко знаходять заміну. Я досі живу у цій країні тільки тому, що знайшов спільну мову з китайцями, став їхнім другом, увійшов у довіру. А ще я люблю свою справу і це надихає інших. До речі, живучи у Китаї, я мимоволі вивчив їх мову. Звісно, досконало нею не володію, і коли не можу висловитися китайською, говорю англійською. Поступово засвоюю й китайську граматику.

– Ви хотіли б залишитися там на постійне проживання?

– Я про це не думав. Поки маю можливість тут танцювати, свій шанс використовую. А потім життя покаже. У Китаї я розвиваюся, реалізовую свій творчий потенціал.


– Коли востаннє приїздили додому і чи не сумуєте за Україною?

– Був вдома півроку тому, у листопаді, коли брат справляв весілля. Підзарядився домашньою атмосферою і знову поїхав до Піднебесної. Зараз трохи сумую за домом, рідними. На чужині не вистачає мені снігу, адже зима тут безсніжна, а ще немає у магазинах закарпатської вурди та овечого сиру.

– Що побажали б тим, хто хоче досягти таких результатів як Ви?

– Головне, робити те, що вам подобається, розвиватися, вірити у себе. Хто йде до своєї мети, обов’язково її досягне.

– Дякую за цікаву розмову. Успіхів Вам.
































































Спілкувалася Лідія Білак для Tyachiv.com.ua





Коментарі (1)
іван
03.06.2017 01:13:21  |  IP: 31.41.89.***
знай наших!

<<Попередня
1
Наступна>>
Додати коментар
Введіть число
 
 
Новини від KINOafisha.ua
Загрузка...
Загрузка...
Афіша кінотеатра Cinema Citi