Надіслати
НОВИНУ
 
17.05.2017    П:337 К:0
Чеська благодійниця Вероніка Мехова: «Україна – це любов на все життя»
Вероніка Мехова працює у благодійній організації «Карітас» у місті Острава (Чехія). П'ятнадцять років тому вона вперше приїхала в Україну. Відтоді її думка про нашу країну змінилася кардинально. «Україна – це любов», – каже Вероніка, і в цей момент її очі сяють.
Щоб розповісти співвітчизникам правду про події 2013-2014 років в Україні, Вероніка упорядкувала книгу «Фрагменти Майдану» («Strypky z Majdanu») українською та чеською мовами. Видання складається з розповідей учасників Революції гідності. З-поміж них – і тячівець Олег Куцин, тересвянці Богдан Колодницький та Віталій Бенчак.

Кілька днів тому благодійниця повернулася із зони бойових дій, куди вже втретє їздила з гуманітарною місією. Цього разу – спільно з греко-католицькими священиками з Тячівщини й Рахівщини та місцевими волонтерами везли гуманітарну допомогу цивільним Авдіївки та Кам’янки, які опинились на лінії вогню.

 Після їх повернення ми зустрілись із Веронікою у Тячеві і поговорили про її враження  від побаченого на сході, благодійні ініціативи на підтримку України та книгу «Фрагменти з Майдану». 
 
Вероніко, Ви нещодавно повернулись зі сходу. Розкажіть, чому вирішили поїхати у таку небезпечну поїздку?

Нашою метою було допомогти мирному населенню в зоні бойових дій на сході України. Також я хотіла побачити на власні очі, що насправді там відбувається, оскільки у Чехії важко знайти правду. Мені це потрібно для того, щоби змінювати бачення чехів, яке часто формуються під впливом  російської пропаганди. 

Під час цієї поїздки ми побували в Авдіївці, Кам’янці та на шахті Бутівці, побачили справжню першу лінію війни. Зі слів солдат, які нас супроводжували, було зрозуміло, що війна триває, і ситуація у зоні бойових дій дуже напружена. Я питала, коли, на їх думку, закінчиться війна. І військові відповідали, що це буде нескоро, оскільки Росія не шкодує грошей на підтримку воєнних дій.



У Кам’янці Ви вже вдруге. Як цього разу зустрічали ваш екіпаж місцеві?

Дуже добре. Нас упізнали, бо до них більше ніхто не приїжджає. Вони побачили, що хтось із-за кордону про них знає, дбає, молиться за них. Я думаю, це для них було важливіше, ніж коробки з їжею. Важко дивитись на цих людей,  дітей. Страшно уявити собі їх життя. Під час обстрілів вони цілий проводять у підвалах. Ніхто їм не привозить продукти, не надає меддопомоги.

Як у Чехії організували збір допомоги для цих людей?

Після нашого повернення з першої поїздки у листопаді минулого року на сайті остравського «Карітасу» і в соцмережах було оголошено збір допомоги. Кожен бажаючий міг зробити внесок на благодійний рахунок. Також коштами долучилася благодійна ініціатива «Трікралова збірка», яка працює по всій Чехії. А продукти та речі гігієни купували на Закарпатті, щоб у такий спосіб підтримати українську економіку.  

Що особисто Вас спонукало допомагати українцям?

Для мене Україна – це любов на все життя. Я закохалася в неї з першого погляду. Приїжджаю сюди вже п’ятнадцять років. А почалося з того, що здобуваючи фах соціального працівника в університеті, хотіла набути практику. Півроку була в Індії, а потім чомусь зупинила свій вибір на Україні. Що ми тоді знали про неї? Думали, тут є лише мафія з «калашами», бандити, горілка... Мені ж захотілось побачити, як Україна виглядає насправді. Тоді ми з подругою приїхали сюди. Батьки переживали, бо теж думали десь так, як і ми. Але тут моє уявлення про Україну кардинально змінилося. Мені дуже сподобались люди – такі відкриті, гарні, чарівна природа. Вже потім, працюючи в остравському «Карітасі», приїжджала в Україну як волонтер. На той час на Тячівщині служив священик о.Петро Креницький. Ми допомагали йому. За всі ці роки у мене не було в Україні жодного поганого досвіду, і я не можу сказати нічого недоброго про Україну.

Коли почався Майдан та війна, для мене було дуже важко дивитись на це, бо на Майдані були мої друзі, і я за них переживала. У Чехії по-різному це показували. Коли розпочалася війна на сході, весь час думала, як можу допомогти. Як благодійна організація ми не можемо підтримувати військових, а лише цивільних або біженців.  Але ми змогли побувати на передовій лише завдяки українським солдатам. Якби не вони, ми б не знайшли безпечної дороги – там же всюди міни.



До речі, яке у Вас враження від української армії?

Дорогою до Авдіївки я думала, що, можливо, солдати на передовій будуть одягнуті абияк, у брудну форму, будуть курити, пити. Але була вражена: ніхто з бійців не п’є. Ми везли їм цигарки, а вони відмовились їх брати. Гарно одягнуті, охайні. Вони просили не везти їм коробки, а приїжджати, щоби просто підтримати добрим словом. Для них важливо, щоби люди не забували про них і про те, що йде війна.

Дорогою на схід Ви перетнули всю Україну. Що найбільше запам’яталось?

Дорогою ми заїхали в Канів, на могилу Тараса Шевченка, який є для мене іконою України. Я взяла з собою його «Кобзар», щоби прочитати кілька віршів на його могилі. Чеською, на жаль, не знайшла, то читаю українською. Відвідали і Києво-Печерську Лавру, так що поїздка була для мене дуже корисною і в культурному плані.

Вероніко, Ви є редактором книги «Фрагменти Майдану», що вийшла друком минулого року. Як з’явилося на світ це видання?

Щоби громадяни Чехії більше дізнавались про Україну, я щороку проводжу різні просвітницькі заходи за підтримки Міністерства закордонних справ Чехії: українські фестивалі, презентації про Україну у школі.

Минулого року в рамках цієї роботи ми видали книгу про Революцію гідності. Я хотіла записати історії очевидців, які приїжджали на Майдан не просто подивитись чи зробити селфі, а які брали активну участь у подіях. Це люди різних професій – лікарі, волонтери, журналісти... Хотіла, щоби книга була на двох мовах – українською та чеською.

В роботі над книгою мені дуже допомогли керівник тячівського благодійного фонду імені Олександра Хіри Іван Фіцай та Василина Наконечна. Завдяки їх допомозі я мала зустрічі з активістами в різних містах України – у Києві, Львові, різних містах Закарпаття. У Тячеві записали спогади Олега Куцина, Богдана Колодницького, Віталія Бенчака. Потім Василина допомогла розшифрувати ці записи. А я перекладала їх на чеську мову. Фотоілюстрації теж були надані винятково учасниками Майдану.

Вашу книгу вже презентували закарпатським читачам в Ужгороді. А чи була презентація у Чехії?

Очікуємо, що це відбудеться найближчим часом.  Також розповідатимемо про те, що бачили на сході.



Вероніко, а як зараз у Чехії сприймаються сучасні події в Україні?

Особисто мені здається, що в Чехії дуже сильна проросійська пропаганда, бо Росія володіє величезними ресурсами на її підтримку. Був такий період, що я не мала з ким поговорити про Україну. Всюди від молоді чулося, який Путін молодець, що начебто наводить тут порядок. У такі моменти було сумно. Ніхто з них ніколи не їздив ні до України, ні до Росії, але всі «знають», який він. Можливо, я й не уявляю, наскільки ця пропаганда потужна. Бо й сама іноді відчуваю пресинг через свою роботу. Але стараємось боротись із цим, показувати чехам Україну такою гарною, якою вона є.

Чи матимуть продовження ваші благодійні ініціативи на підтримку цивільних у зоні бойових дій на сході?

Стовідсотково «так». Це моя робота, яка не закінчується о п’ятій годині в офісі, і якою живу.


Розмовляла Наталія Маджара для Tyachiv.com.ua




Коментарі (0)

Додати коментар
Введіть число
 
 
Новини від KINOafisha.ua
Загрузка...
Загрузка...
Афіша кінотеатра Cinema Citi