Надіслати
НОВИНУ
 
28.04.2017    П:499 К:0
Ватаг з Дубового вже півстоліття випасає отари на полонинах (ФОТО)
Нині вівчарю Дмитру Омеляну з Дубового 65 років, з них понад 50 років він присвятив улюбленій справі - випасу отар овець на полонинах.

Каже, що ще змалку його манили до себе гори, а доглядати за скотиною завжди приносило радість. Тож, коли юнаку виповнилося 13 років, пішов помічником спочатку до старшого вівчаря Юрія Галаца, а згодом – до ватаги Василя Юречка.

- Мій батько працював на пилорамі, тож як доглядати овець не міг мене навчити. А всього того, що нині знаю про вівчарство,  перейняв від чабанів, яким помагав. І як  бринзу та сир робити з овечого молока, й як вести догляд за  тваринами – все це засвоїв вже у горах, - розказує дубівський ватаг.

Юний Дмитро з великим ентузіазмом брався до всякої роботи та призвичаювався до життя у горах, ночівлі просто неба, доїнню овець спозаранку. Окрім безцінного досвіду, який отримував, молодий вівчар за свій труд мав і перші, хоч  невеликі, заробітки.  Не одне літо довелося юнаку випасати чужу отару на полонинах, аби зібрати кошти на придбання власних маржин. Тож, коли потрібна сума накопичилася,  купив собі кількох овечок. Ото вже була радість доглядати за  своєю скотиною. Здавалося, що від власної овечки і сир смачніший. Згодом помічник вівчаря стає чабаном і вже йому допомагають випасати стадо молоді вівчарики, яких, як і його колись наставляли, вчить всіх секретів догляду за вівцями.

- Знайти доброго помічника важко. Серед нинішньої молоді мало є таких, що  хочуть доглядати скотину. Та і оплата за труд чабана не така велика, більше заробити можна на будівництві у Москві. Ось і рідні сини не хочуть продовжувати мою справу. Хоч, коли були малими, то зрідка допомагали. Зараз зовсім не до овець їм. Дружина теж каже, аби розпродав я геть худобу. А я залишити вівчарство не можу. Тягне мене у полонини. Доки буде сил,  пастиму отару, - розповідає Дмитро Омелян.

Ось так юнацьке захоплення вівчарством Дмитра Омеляна переросло у справу всього його життя. За 50 років, відколи чоловік вівчарить,  не було такої весни, аби Дмитро Васильович  не погнав овець на полонини. За ці роки довелося йому випасати отари на різних полонинах, серед них: Стоги, Апіцька, Бедевельська та інші. Однак останні 30 років чабан літує на полонині Шпанська.  На цьому узгір’ї вівчарі знайшли підходящу місцину, поблизу якої є джерело з водою, облаштували кошару та звели колибу. Також своїми силами проклали на вершині кілька кілометрів під’їзного шляху.

- Виганяти овець на полонини починаємо на початку травня й перебуваємо у горах до осені, аж до Дня св. Дмитрія. Маю 4 помічників, разом з ними доглядаємо отару з 700 овець, з них  45 мої маржини, - розказує ватаг.

Допомагають вівчарям охороняти овець від вовків та ведмедів 3-4 собаки. А ось, аби підвозити провізію, коней доводиться наймати. Бо ж власних ні у Дмитра Омеляна,  ні у його помічників немає. Наймані візники також звозять з вершини до власників овець й готову вівчарську продукцію.  Так, за сезон кожен ґазда за одну маржину отримує по 12 кг сиру з вурдою й 5 літрів молока. Натомість, за літування  одної вівці кожен господар  платить чабанам по 300 грн. Окрім того, коли овечий продукт вівчар доставляє хазяїну, то він ще дає чабанам шматок сала та тушонку.

Як розповідає Дмитро Омелян, вівчарський труд нелегкий. Адже того комфорту, до якого звикли сучасні люди,  у горах немає. Робочий день чабанів починається близько 3 години ранку з доїння овець. Аби здоїти всіх 700 маржин, навіть п’ятьом чоловікам треба більше 2 годин. Затим помічники женуть отару на випас, а ватаг береться за виготовлення вурди та сиру з молока. Процедура доїння овець повторюється в обід та під вечір. Між тим вівчарі на відкритому вогні готують їжу. Завершується робочий день вже пізно вночі, близько 10 години. І так щодня впродовж 6 місяців.

У теплі сонячні дні перебування у горах – то свято. Однак нерідко у високогір’ї вирують дощі з грозами. Тож у негоду головним завданням чабанів є захистити овець від громовиці. Для цього отари заганяють у гущавінь лісу, де доводиться перечікувати бурю.

Ще однією небезпекою у горах є хижаки – ведмідь,  вовк та рись. Ці звірі не раз атакували і овець Дмитра Васильовича.

- Близько десяти років тому стався прикрий випадок, коли ведмідь вночі пробрався до кошари й роздер 15 овечок. Зараз нападів хижаків на отару поменшало, хоч минулого року двох овечок з моєї ватаги таки заїв вовк , - розповідає вівчар.

Та як би трудно не доводилося чабанові  на полонинах, однак він щовесни з нетерпінням очікує, коли зазеленіє у горах,  аби знову зібрати отару та повести овець на літування у високогір’я. Адже вівчарство для Дмитра Омеляна  більше, ніж звичка, це те, чим він живе, у що вкладає частинку своєї багатої душі.

Л.Білак для Tyachiv.com.ua


Коментарі (0)

Додати коментар
Введіть число
 
 
Новини від KINOafisha.ua
Загрузка...
Загрузка...
Афіша кінотеатра Cinema Citi