Надіслати
НОВИНУ
 
31.01.2014    П:2117 К:0
Розповідь про загадкове минуле Керикгеді – нинішньої Округлої
Свіжовмите світанкове проміння сонця починає черговий день гірського села, що притулилося в улоговині поміж гір, рясно встелених лісовими гущавинами.
Зимовий ранок несе з собою не лише блиск світла, але ще й паморозь повітря. Людина, яка бачила подібний світанок, не може протистояти мудрій простоті світу. Древній ліс навколишніх гір немов промовляє з глибини минулих віків. На гілках мужніх дубів, що протистояли бурям  і вітрам, усміхаючись різнокольоровими іскрами, лежить іній. Забуваються всі турботи сьогоднішньої цивілізації. Людина зачарована земною красою...

Село таких неповторних ранків знаходиться у гірській місцевості за 15 кілометрів від районного центру. Відстань зовсім невелика, але рідко на якій сучасній карті знайдете назву села Округла. 


Його історія розпочинається із кінця XVII століття, але є одним із найменш досліджених та описаних. Колись у селі діяли власні солекопальні, адже пласти солі знаходяться майже біля поверхні землі. Не дивно, що першопоселенцями були представники солекопальної професії. З давніх давен промислом місцевого населення було виварювання та видобуток солі для подальшої товарної реалізації. Згідно оповідей, колись до столу угорського короля подавались яблука з вільного міста Тячів, а сіль – обов’язково із села Керикгедь і вважалася вона найкращою навіть серед алхіміків Європи. Назва Керикгедь у перекладі із угорської мови означає «кругла гора», виникла вона ймовірно у зв’язку з географічним положенням – з усіх боків село оточене високими горами, вершини яких округлі.

Найпершими поселенцями були угорці – вихідці з округу Дебрецен в Угорщині, котрі тут знайшли притулок від нападів та утисків турецьких вояків, і яким не змогли протистояти. Увагу поселенців привернули поверхневі пласти солі, що сприяло їх розробці. Сіль та ліс і стали основними засобами прожитку місцевого населення.

 


Основний склад населення формувався за Австро-Угорської імперії, що пояснює його значну різноетнічність. У цей час відбувалося розширення солерозробок Солотвинським солерудником. Спеціалісти солекопальні розпочали промисловий видобуток солі в Округлій. У 1773 році  була відкрита шахта «Стефаніка», а в 1792 році – «Ференца». До села почали приходити на роботу і жителі села Шандрова Хустського району. Окрім цього, заселяли його і політично неблагонадійні громадяни Австро-Угорської імперії. Австрійський уряд засилав на роботи в соляних шахтах людей, засуджених до примусових робіт та непокірних урядові імперії.

Ще на початку ХХ століття і до його середини основною розмовною мовою в селі була угорська. Прізвища корінних місцевих жителів свідчать про те, що справді поселенці були з різних регіонів тодішньої Австро-Угорщини – Полгар, Потокі, Сугай, Остап, Лайтнер, Джурджа, Шнеп, Мункачі, Нийметі, Пантлик, Кухар, Форкош, Філіп та ін. Загалом можна твердити про абсолютно мирне співіснування не лише різних етнічних груп, а й різних релігійних конфесій – римо-католиків, греко-католиків, іудеїв, православних, протестантів... 

Соляні шахти проіснували  до 1856 року, коли із невідомих причин було зупинено промисловий видобуток. Частина солекопів перейшла на роботу до Солотвинського солерудника, залишаючи свої сім’ї у селі, а частина працювала на нововідкритих  лісорозробках. Населеному пункту належало 120 гектарів землі, на яких працювала переважна більшість жінок солекопів. Поміщицьких господарств у селі не було, як і залежних  від когось жителів – кріпаків.

З 1840 року у селі діяла початкова школа, що була відкрита за сприяння Солотвинського солерудника, у ній працював один учитель, який перебував на утриманні солекопальні.

Історію виникнення села зараз дослідити надзвичайно важко, архівні відомості доступні лише з періоду років двадцятого століття. Та й ті є надзвичайно скупими за інформаційними даними. 

Особливий інтерес викликає архітектурна пам’ятка села – будівля римо-католицької церкви, яка виконана у близькому до романського стилі. 

Побудована церква близько 1725 року. У той час, коли більшість сільських церков будували з дерева, тут майстри користувалися каменем і володіли технікою арочного зведення стелі. Середньовічна Європа вже дала світу мистецтво готичного стилю, що зокрема, в архітектурі виявлялося у тонких стінах будівель, високих стрімких стелях та великих вікнах, прикрашених кольоровими вітражами. Однак церква нашого села таки ближча до романського стилю, що передається у товстих могутніх стінах, напівкруглих арках, стелі, що тяжіє своєю масивністю і невеликих вікнах, схожих на бійниці середньовічних фортець. Важливим елементом є і внутрішня оздобленість храму – використання скульптур, які наче оспівують і наповнюють споруду рухом. Поряд зі скульптурами Ісуса Христа, Діви Марії, святих, ангелів, демонів з’являються також скульптури звичайних людей, живих істот, що немов передають всі переживання і думки наших предків. “Біблія в камені” – це головна думка храму, що глаголить через свій світ та світ скульптур, ікон і церковний дзвін. 

Загалом, будівництво храму з каменю  свідчить про високу професійну майстерність місцевих жителів, а також про високу культуру архітектурного мистецтва. 

Храм належить до підпорядкування францисканського ордену римо-католицької церкви. Є надія, що служителі ордену активно підуть назустріч нашим пошуковим пропозиціям, тому спробують знайти доступ до архівів та допоможуть у дослідженні виникнення як релігійної громади, так і самої архітектурної споруди.  Підтверджено документально, що ще до використання будівлі як церковного храму, вона виконувала роль складів для солі. 
Адміністративна територія нашого району була підпорядкована різним державам, тому документальне підтвердження всіх фактів про село слід шукати як в архівах Угорщини, так і в архівах Румунії, можливо, також в Австрії.
 
Багато корінних жителів нашого села сьогодні проживають не лише в багатьох інших регіонах України, більшість їх  мешкає поза межами нашої держави – в Угорщині, Сполучених Штатах Америки, Канаді, Австрії, Ізраїлі. Вже сьогодні, використовуючи нові інформаційні можливості Інтернету, сподіваємося, що вдасться віднайти нові сторінки життя минулого села.

Цікавим є факт про те, що в Угорщині було надруковано навіть поштові листівки із зображенням  Округлянського храму. 

Організовують туристичні екскурсії до села,  діє літній табір відпочинку, де щороку оздоровлюються і відпочивають діти різних регіонів України та Угорщини. Рекреаційні ресурси місцевості є взагалі унікальними навіть для території нашої області. Поряд з селом розташовано оздоровчий комплекс «Чорна Вода», який відомий також своїми особливостями. 

Надіємось на допомогу місцевих органів влади, які не стоятимуть осторонь історії власної держави. Адже Україна – це українці, росіяни, угорці, євреї, румуни, німці, татари; Україна – це православні, римо-католики, греко-католики, протестанти, іудеї, мусульмани; Україна – це земля, яка народила чимало геніїв науки, культури, мистецтва, а генії поза межами кордонів націй і релігій. 

Сьогодні населення Округлої є ще більш різноетнічним, релігійних громад стало ще більше, та головне –  всі об’єднані ідеєю розбудови, сповнені оптимізму і надії щодо процвітання та мирного розвитку свого майбутнього.

Добре, коли у божому храмі збираються віруючі різних конфесій задля молитви до єдиного Отця...

...Коли всі ми шукатимемо не своєї правди, а любові до ближнього, єдності минулого і милості майбутнього.

 Віталій ДЖУРДЖА,
 директор Округлянської ЗОШ І-ІІ ст.
 (газета «Дружба», №1-4, 2014 р.)
Коментарі (0)

Додати коментар
Введіть число
 
 
Новини від KINOafisha.ua
Загрузка...
Загрузка...
Афіша кінотеатра Cinema Citi