Надіслати
НОВИНУ
 
6/24/2016    П:1158 К:0
90-літня Василина Бедевельська з Вільхівців розкрила секрет свого довголіття
Із кожним кроком невпинного всесвітнього прогресу людство щоразу більше віддаляється від гармонії з природою, а середньостатистичний вік життя людини щораз зменшується.
Статистика свідчить, що не кожному українцю нині щастить дожити до пенсійного віку, не кажучи вже про довгожительство.  Є серед жителів нашого району й ті, кому Бог подарував щедрі роки життя довжиною майже в століття. Це ті люди, що не розгубили оптимізму, блиску в очах і посмішки на обличчі. Люди, у яких можна навчитися найзатребуванішої науки у всі часи – науки жити.

Є що перейняти і від  довгожительки з Вільхівців – Василини Андріївни Бедевельської, яка 18 червня в гарному настрої і при доброму здоров’ї зустріла своє 90-ліття.

І такими красними роками Бог нагородив її за чесний труд та добрі діла, які творила впродовж усього життєвого шляху.


Була десятою дитиною  у сім’ї ветерана Першої світової війни Андрія Мигалка. За доблесну службу та, як компенсацію за втрачений на війні зір, він отримував доволі велику пенсію від Чехословацького уряду. Тож родина Мигалків жила доволі заможно. Адже придбали великі земельні  наділи у с. Вільхівці, де вели сільське господарство, тримали корів та биків. А  поратись на полях та доглядати скотину батькам допомагали діти. Будучи ще школяркою, Василина на рівні з  дорослими доїла корів та обробляла земельні наділи. Радо допомагала й матері на кухні та вчилась шити, вишивати, прясти. Отримана у юні роки наука неабияк пригодилась у дорослому житті.

Василина Андріївна зростала в атмосфері доброти та піклування. Пригадує, що нерідко до них у гості приходили подорожуючі. Батько намагався всім і кожному допомогти.

– Притулок у нашій невеликій оселі знаходили всі паломники, що подорожували нашим краєм. Батько був дуже гостинний. Якщо людина не мала де переночувати, то він запрошував до нас.  І на нічліг візьме, й нагодує, та ще й на ранок у дорогу їжі та грошей дасть,– ділиться спогадами про батька Василина Андріївна.

Маючи хороший приклад для наслідування, й Василина росла доброю та щедрою дитиною.

А ще – допитливою та артистичною. Сценічний талант у дівчини розкрився, коли була ученицею восьмирічної школи. Жоден сільський концерт чи шкільний захід не проходив без участі Василини. Вона й вірші декламувала наймайстерніше, й пісні виспівувала мелодійно.
Напевне, добра душа, працьовита натура та артистизм Василини припали до душі односельцю Михайлу Бедевельському, який зустрів її після повернення з  Другої світової війни. Споріднену душу побачила у Михайлові й Василина. У своєму обранцеві цінувала хазяйновитість та дбайливість. Адже чоловік, як і належить справжньому солдату, захищав  від всіх незгод і свою родину.

Коли молодята одружилися у 1946 році, батько Василини віддав їм у користування аж 50 сотин земель. Ще 18 сотин полів мали як придане Михайла. Мріялось молодим, що тепер загаздують, і корівок тримати зможуть, й поля засівати житом. Та плани молодої родини різко обірвались, коли до влади прийшли комуністи. Батька Василини розкуркулили, а землі, що належали йому, у тому числі й ті, що він подарував доньці, забрали до колгоспу. Сім’я Бедевельських, у яких на той час вже з’явився первісток – донька Оленка, залишилась всього з 18 сотинами землі. З цього наділу й жили, з нього й вигодували своїх чад. А Бог подарував їм аж 10  дітей. Один за одним з’являлись на світ  Олена, Ганна, Марія, Василина, Ольга, Михайло, Надія, Іван, Микола та Андрій.

Бабуся Василина з гіркотою пригадує своє непросте життя. Обоє з чоловіком, аби прогодувати велику сім’ю, були змушені важко працювати на колгоспних полях.  Тримали лише двох корів, іноді  – й кількох бичків. Вести догляд за худобою допомагали й діти. Впродовж літа випасали на полях скотину, а поміж тим заготовляли сіно на зиму.
– Родина велика, але голодними діти ніколи не були. Чоловік щотижня купував по цілому стегну свинини, тож м’яса вистачало всім. На столі завжди були свіжий хліб та пиріжки.  Пили домашнє молоко, особливо полюбляли діти свіжоздоєне. Аби продукти не псувались, їх зберігали у канті на дні 10-метрового колодязя, – пригадує  старенька.

Скрутні часи змусили Василину не тільки працювати важко на землі, а й опановувати майстерність шиття. Швачка була вміла, кожній дитині наряди майструвала.

Василина й Михайло Бедевельські завжди хотіли тільки кращого своїм чадам. Діти були доглянуті, одягнуті та ситі. І хоч допомагали батькам по господарству та на кухні, але кожен з них мав щасливе дитинство, і всі отримали путівку у життя. З підтримкою батьків Олена, Марія та Надія здобули вищу педагогічну освіту, Ольга  закінчила торгівельний технікум, а Василина – кулінарні курси. Інші діти знайшли своє призначення у підприємницькій діяльності.  А ще, як справжня берегиня родинного вогнища, бабуся Василина продовжує піклуватись про нащадків. Поки було сил, доглядала внуків, а їх у неї аж 20. Всі вони вже підросли, отримали освіту та створили власні сім’ї. Серед онуків Василини Бедевельської є педагоги, медики, інженери та приватні підприємці. Зараз не натішиться 14 правнуками. На жаль, 4 роки тому відійшла у вічність одна з доньок – Ганна. 

Майже всі її діти проживають на території району. Тільки син Андрій знайшов свою долю у Дніпрі, де зараз проживає разом з дружиною та двома синочками – двійнятами. До речі, у Василини Бедевельської є ще внучки-двійняшки – доньки сина Михайла. На схилі літ бабуся Василина проживає разом з сім’єю сина Миколи.

На запитання журналіста про секрет довголіття, Василина Андріївна  відповідає: треба їсти натуральні продукти, робити добро й не цуратись праці.

У раціоні баби Василини багато молочних продуктів, практично вона не їсть м’яса, страви недосолює, а солодощі їсть зрідка. Для старенької завжди було головним – всіх нагодувати. Тому й зараз на великі свята пече пиріжки для всіх своїх дітей та онуків. Рідні кажуть, що  калачі від баби Василини найсмачніші, бо у них вона вкладає всю свою материнську любов та щиру молитву.

Василина Бедевельська  порається не тільки на кухні, а ще й на городі. Донедавна й корівку доглядала. І лише після смерті діда Михайла у 2006 році, який з Божою допомогою дожив до 92 років, продала скотину. Попри поважний вік, Василина Бедевельська напрочуд жвава. Майже не хворіє й має досі хороший зір, з легкістю може затягнути у голку нитку без окулярів. А підвернути на швейній машинці рівненьким швом скатертину – то проста й звична справа для бабусі Василини. Правда, за останні роки почала втрачати слух. Зараз старенька багато часу проводить у молитвах, читає церковні книги. Років десять тому стала адвентисткою.

Вся велика родина минулої неділі організувала для старенької іменини. Ювілей святкували у місцевому кафе. До Вільхівців приїхали привітати Василину Андріївну не тільки діти з онуками та правнуками, що живуть на Закарпатті, а й син з родиною з Дніпра. Відтак, з віншувальними словами, із благодушністю та любов’ю  звернулись до поважної ювілярки внуки та правнуки, розказували вірші, співали пісні та дарували букети квітів. Впродовж усього вечора лунали вітальні слова й від дітей, які дякували їй за материнську любов та турботу й бажали ще довгих  років життя та міцного здоров’я. До щирих вітань-віншувань приєднується й автор статті.





Л.Білак для Tyachiv.com.ua



Коментарі (0)

Додати коментар
Введіть число
 
 
Новини від KINOafisha.ua
Загрузка...
Загрузка...
Афіша кінотеатра Cinema Citi