Надіслати
НОВИНУ
 
29.11.2013    П:1589 К:0
Тячівщина: шляхами духовності
Тячівський район багатий на туристичні принади. Чого варте саме містечко Тячів, яке пережило зміну правителів, державних устроїв та культур і залишило відбитки цих перетворень на своєму сучасному обличчі! Але сьогодні мова піде не про нього.
Запрошуємо вас оглянути духовні святині Тячівського району. Чому саме Тячівського? Тут діє чи не найбільше в Закарпатті чернечих обителів. Прочан тут зустрічають із відкритою душею, запрошують оглянути монастирі, розповідають їх історію, а тим, хто прагне відчути дух монастирського життя, дозволяють залишитись на нічліг, покуштувати чернечих страв, допомогти ченцям у господарстві і, звичайно ж, помолитись із ними під час священних літургій.

Найдавнішими у цьому краї Закарпаття є Грушівський чоловічий монастир та Угольський жіночий, а більш сучасними - Бедевлянський, Тереблянський, Кривський та Чумалівський монастирі.

Грушівський монастир розташований на самому «вершечку» села. Дороги як такої до нього немає - тільки всипані річковим каменем «напрямки», вздовж яких стоять вказівники «Грушівський монастир. Пам'ятка X століття». Таку дату заснування називають ченці. Вчені ж вважають, що монастир збудовано трохи пізніше. Перші письмові згадки про монастир у Грушеві датують 1240 роком, коли ченці писали королю і скаржилися, що після монгольського нашестя втратили дарчі грамоти. Тож історія цієї святині дуже давня, починається, можливо, ще в XI ст.. Є свідчення, що у XVI столітті ченці створили друкарню і видавали тут духовну літературу. Але в XVII столітті монастир зруйнували і відродили його тільки в наші часи. Від 2006 року він постійно діє. Коли ченці впорядковували територію монастиря, знайшли залишки давніх мурів, фрагменти старовинної кераміки та людські рештки. На мурах старого монастиря подекуди збереглися фрески. Знахідки тепер зберігають у монастирській церкві, а там, де знайшли рештки загиблих, встановили хрест.

Угольський монастир має ще давнішу історію. Вважають, що він був зведений у домонгольський період. Спочатку на його території була дерев'яна церква, а потім її замінили кам'яною, спорудженою на честь Миколи Чудотворця. У монастирі було 330 ченців, які самі видобували сіль, кам'яний віск. На території монастиря були мінеральні джерела. 1558 року тут зупинялись посланці Івана Грозного, які повертались із Константинополя. Вони відвідали печери поблизу монастиря та скуштували води з мінеральних джерел. Сам монастир і своє перебування у ньому вони описали у посланні цареві.

Є історичні відомості, що Угольський монастир ще у XVIII ст. мав декілька скитів: у Драгові, в Одарові, Вільхівцях, Малій Угольці та Великій Угольці.

1788 року за наказом імператора Йосифа II монастир, як і багато інших на Закарпатті, був закритий, але невдовзі знову почав діяти. Ще раз монастир припиняв діяльність за часів радянської влади. А відродили його 1990 року. Тепер тут Свято-Успенський жіночий монастир. На його території є каплиця на честь пророка Іллі та Успенський собор.
У монастирі похований єпископ Мукачівський Досифей. У XVIII столітті він був єдиним православним патріархом Закарпаття, висвячував священиків і дияконів і всіх учив берегти православну віру і звичаї. Коли імператор Карл VI підпорядкував усі храми та монастирі мукачівському уніатському єпископу, Досифей був позбавлений єпископських прав і обов'язків. Але він і далі продовжував розвивати і зберігати православну віру, за що був заточений у Хустський замок. Там єпископ захворів і 1734 року помер. А поховали його в Угольському монастирі. До його могили і сьогодні ходять прочани.
 
Особливо вагома подія у духовному житті Закарпаття, України та й усього світового православ'я, відбулася наприкінці вересня цього року в с. Мала Уголька: тут було проголошено про канонізацію архимандрита Іова (Кундрі), рішення про яку Священний Синод УПЦ прийняв 8 травня 2008 року. Останню панахиду та проголошення рішення Священного синоду про його долучення до лику святих Хустської єпархії очолив митрополит Київський і всієї України Володимир, були присутні архиєреї УПЦ, найвище духовенство країни, а також представники світської влади. Такої кількості мирян Мала Уголька не бачила, мабуть, ніколи. Вони прибували до села ще за декілька днів до канонізації, щоб у місцевому храмі поклонитися мощам преподобного Іова. 

Іван Кундря родом із с. Іза. Він закінчив 8 класів народної школи, господарські курси, відслужив у війську, двічі побував у Греції на священній горі Афон. Потім закінчив пастирсько-богословські курси у с. Іза, заснував у Городилові поблизу Хуста Троїцький чоловічий скит. Пройшов через радянські табори, воював у складі Чехословацького корпусу Людовіка Свободи, а після закінчення війни цілком присвятив своє життя служінню Господу та православній вірі, пройшовши шлях від простого ченця до архимандрита. Служив у багатьох церквах та монастирях Закарпаття. Був відомий серед людей як цілитель і допомагав усім, хто того потребував. Від 1962 року і до смерті він працював священиком церкви Святого Дмитра Солунського в селі Мала Уголька. Тут і закінчив свій земний шлях 28 липня 1985 року. Переказують, що довгий час після смерті він являвся молодим ченцям у видіннях і просив, щоб його тіло вийняли з землі. І коли торік восени були віднайдені його мощі, виявилося, що за 30 років після смерті його тіло не зотліло, навіть одяг залишився не пошкодженим. Тож саме цей скромний, самовідданий чоловік став іще одним святим Закарпаття. Вважають, що і сьогодні його дух допомагає тим, хто приходить до нього в монастир із поклоном і молитвою.

Свято-Вознесенський монастир теж має цікаву історію. Заснувала його 1925 року ігуменія Марія. Її брат Іван під час першої світової війни побував у полоні, де ознайомився із православною вірою, а коли повернувся додому (мешкали вони в с. Дубове), навчив і сестру цих канонів. Потім Марія пройшла послух у Хусті, в інтернаті для православних гімназистів, і приїхала в Дубове із наміром відкрити монастир. Священик Іоанн Бабич порадив їй переїхати в Чумалево, де під будівництво монастиря віддав власну землю. Мешканці села дали згоду на зведення монастиря, але розповіли Марії про те, що років 30 тому тут жив один юродивий, який весь час вказував на місце, де має бути монастир. Це було урочище Осеряк. І саме в цьому місці, обмінявши ділянку священика на вказану землю (вона належала громаді), Марія та її двоюрідна сестра збудували мо-настир. 1933 року Марія прийняла постриг, а 1938 року її було призначено ігуменією цього Свято-Вознесенського монастиря. Він не припиняв діяти навіть  у роки лихоліття, коли інші храми закривали та руйнували.
 
Тепер на території монастиря завершили будівництво нового собору, тут також є каплиця на честь Святого Іллі. І ще цей монастир відомий тим, що у ньому досі збережена благодатна ікона Божої Матері «Солодке цілування», яку 1925 року на знак благословення патріарха було привезено з Константинополя.



Коментарі (0)

Додати коментар
Введіть число
 
 
Новини від KINOafisha.ua
Загрузка...
Загрузка...
Афіша кінотеатра Cinema Citi