Надіслати
НОВИНУ
 
04.11.2014    П:849 К:0
Лопухівчани закликають боротись із браконьєрами
Наші діди і прадіди нічого не знали про екологію та її закони, але, завдяки наявності вірувань про одухотвореність всього живого, ставились до природи розумніше й милосердніше, ніж сучасні «охотники».
Один мешканець села Лопухів розповідав мені якось, як його, маленького, наказував його дід: «Аж б’єш тварину, то маєш її вбити, не можна її ранити, щоб вона померла в лісі, бо то буде великий гріх на весь твій рід: такий гріх, що весь рід може згинути. Вбивай лише ту тварину, яку будеш берувати (зможеш) забрати і з’їсти. Великий гріх брати лише частину тварини, а інше м’ясо лишати в лісі».

З півсторіччя тому прості селяни в карпатських селах жили дуже бідно – для багатьох родин, кількість членів у яких нараховувала часто по 10-14 чоловік, полювання було єдиним методом здобутку м’яса. Похилі віком люди, також мешканці Лопухова, розповідають, що їх батькам доводилось, ховаючись, не маючи їжі та технічного оснащення, по 2-4 дні проводити в лісі, щоб вполювати здобич. Потім вбиту тварину ховали десь у лісі в гірському струмку, куди протягом місяців ночами уся родина разом з маленькими дітьми ходила їсти м’ясо. А що ж ми? Наше суспільство, в якому стародавні вірування в те, що природа жива, забулись, а рівень освіти, зокрема екологічної, майже завжди близький до нуля, породило моральних монстрів, для яких вбивство дикої тварини – засіб розважитись або похизуватись своїм удаваним авторитетом.

Навіть зважившись на найвідвертішу брехню, хто тепер стане стверджувати, що сучасних браконьєрів штовхає на вбивство нужда чи злидні? Навряд, чи хтось з них реально, по-справжньому голодує. То в чому ж причина? Відомий український захисник дикої природи та один з очільників боротьби з браконьєрством в Україні Борейко В.Є. поділяє браконьєрів на 3 типи:

1. Ті, для кого браконьєрство мало не єдиний засіб прогодувати сім’ю.
2. Ті, для кого браконьєрство — великий бізнес; цей тип браконьєрів нерідко об’єднується в мафію.
3. Ті, для кого браконьєрство — розвага, кураж. До останніх належать представники владних структур, депутати, 
бізнесмени. Для даного контингенту особливим задоволенням є саме порушення закону і подальша за цим безкарність.

Проаналізуймо. В регіоні, де люди заробляють переважно на заготівлі, обробці та продажі деревини або працюють за кордоном, браконьєри першого типу відсутні. Організовані злочинні угруповання браконьєрів на Закарпатті розвинені не настільки, як скажімо в поліській та лісостеповій зонах України. Хоча, звичайно ж, упевнено стверджувати цього не можна. Єдина інформація, яка досить вільно розповсюджується серед селян, це те, що в окремих населених пунктах є «точки», куди можна продати м’ясо незаконно впольованої тварини для переробки на ковбасні вироби та подальшого підпільного продажу дорогої ковбаси з дичини.

Найбільш розповсюдженою групою браконьєрів в карпатських селах є представники третього типу. Цілком можливо, це явище характерне для всього регіону, проте, безсумнівно, яскраво виражене в селах так званого Усть-Чорнянського куща. Тут до третього типу браконьєрів належать не стільки представники владних структур, скільки окремі місцеві дрібні підприємці, які мають достатньо фінансових засобів, щоб купити таке-сяке обладнання: зброю, приціли, вживані джипи-позашляховики.

На особливу увагу заслуговує той факт, що браконьєри частенько хизуються емблемами УТМР на своїх всюдиходах. З цього народжується цілком логічне запитання до керівників товариства. Оскільки УТМР – цілком легальне Українське товариство мисливців та рибалок, і аж ніяк не підпільне угрупування браконьєрів, чому ж його районні, обласні та державні голови не слідкують за діяльністю членів свого товариства і не виключають зі своїх лав тих, кого можна запідозрити у браконьєрстві? Можливо, керівництву треба похвилюватися про імідж товариства, який може дуже легко бути зіпсований подібними «товаришами».

Щоб боротися з будь-яким явищем, треба знати його причини. Що, окрім вищезазначеного куражу та почуття безкарності, може так регулярно спонукати суб’єкт на нелюдяні дії? Психологи називають тут підвищений рівень жорстокості та агресії, що може бути пов’язано з проблемами у вихованні або гормональними порушеннями. Тут рішенням може бути переключення агресії на інший об’єкт. Скажімо, можна було б більше транслювати телепередачі зі змаганнями з бойових мистецтв, або започаткувати для бажаючих сільські та районні змагання з боксу чи рукопашного бою.

Друге – інстинкт мисливця з первісних часів живе в кожній людині. І це нормальні голоси наших предків: в більшій або меншій мірі вони звучать в кожному з нас. Проте, буває, що цей інстинкт розвивається в окремих людях занадто. Ці особи стають власниками такого собі особливого атавізму, Тут вихід є, скажімо, розведення і випасання елітних порід худоби, створення вольєрних господарств, приватних міні-зоопарків, розплідників породистих тварин, реабілітаційних центрів для постраждалих диких тварин і т.п.

Хтось міг би запропонувати й побутову причину: може, браконьєрам просто не вистачає харчів, корисних мікроелементів, може, вони таким чином прагнуть покращити своє здоров’я. Бо ж живуть в суспільстві ще й такі забобони, що м’ясо дичини, навіть в поєднанні з неякісними цигарками та гарненькою порцією «паленої» горілки, справляє цілющий ефект на організм. В такому випадку порятунок один: треба започаткувати благодійний фонд по збору коштів на покупку провізії та вітамінів для голодуючих браконьєрів та їх родин.

Ще одна небезпека обговорюваного явища – безперервність, так би мовити, спадковість браконьєрства. Для синів браконьєрів прикладом до наслідування стають агресивність, жорстокість, безжалісність, споживацьке ставлення до природи, однобічність мислення. На жаль, рідко народжуються особистості, здатні плисти проти течії і свідомо формувати свої власні погляди на життя. Так, для прикладу, одному підлітку старшого віку, задали провокаційне запитання, чи можна ходити на полювання. Хлопець, зі щирою впевненістю у своїй правоті, розповідав, що дичини в лісі хоч відбавляй, тож на «полювання» можна, ледь не треба, ходити коли хочеш. Коли ж його запитали, чи знає він офіційні терміни та правила полювання, хлопець знітився та почервонів. В його молоду голову батько вже встиг вкласти зверхність, жорстокість та жадобу, а от брехні, лицемірству та безсовісності дитина так і не навчилась. Може, ще не все втрачено.

Спіймати браконьєрів «на гарячому», щоб мати докази, які могли б бути представлені в суді, досить важко. Адже ці «пани» виїжджають на своїх джипах далеко в гори, на полонини, вбивають завжди вночі, найчастіше, сліплять тварин фарами. Пора року, кількість ушкоджених тварин, їх вік, стать, можлива вагітність тут не мають значення. Є ще й інші браконьєри, так би мовити «з простих». Вони ходять по лісу пішки, в масках, групами по 2-3 чоловіки, та суть та сама. Спіймати їх ще важче, та покарати легше, адже у них нема владних покровителів та зайвих грошей.

На жаль, у державних служб, що займаються охороною дикої природи, нема ні необхідного штату працівників, ні технічного обладнання, щоб регулярно влаштовувати облави та вести відеозйомку дій браконьєрів. Місцеве населення часто байдуже до таких проблем, деякі залякані, адже в свідомості багатьох селян люди досі діляться на «панів», тобто багатих, і «не панів» - бідніших. Не можна замовчувати і про окремі факти сприяння браконьєрам, адже в селі усі пов’язані, і кожен браконьєр приходиться багатьом мешканцям якимось родичем, кумом, а то й поплічником, так би мовити «в долі». Також популярною є заспокійлива для сумління відмовка типу: «Бог усе бачить, він їх покарає». 

Та незважаючи на всі «але» і перепони, в сфері боротьби місцевого населення гірських сіл з браконьєрами «зі своїх» є позитивні зрушення. Так, у селі Лопухів багато мешканців, що працюють в державній лісовій охороні, підписали офіційний лист-звернення до органів прокуратури, місцевого самоврядування, Державної екологічної інспекції та інших органів з проханням вилучити вогнепальну зброю у підозрюваних у браконьєрстві мешканців зазначеного села та сусідніх населених пунктів. Селяни щиро сподіваються на підтримку владою їхніх природозахисних починань.

Та для відчутного удару по браконьєрству на Закарпатті мешканцям віддаленого гірського села Лопухів потрібна увага громадськості та допомога всіх небайдужих порадою та вчинками. Дуже корисними будуть поради громадян, що мають досвід боротьби з браконьєрством, досвідчених мисливців, які шанують правила та традиції полювання. Адже справжній мисливець  – це перший захисник та цінитель дикої природи. Дуже корисним буде знайомство з громадянами, які так чи інакше співпрацюють з різними міжнародними природозахисними організаціями типу Green Piece або WWF, з активістами українських екологічних організацій, спеціалістами фото- та відеозйомки. Може долучитися також кожен небайдужий, хто в перспективі погодився б на волонтерську працю в Карпатах, типу чергування на полонинах (найвищих точках, де гарно проглядаються околиці), неподалік лісових доріг, якими найчастіше користуються браконьєри і т.п. Для цього існує електронна адреса: no.poachers.in.transcarpathia@gmail.com

В умовах, коли країна de facto знаходиться в стані війни з зовнішнім ворогом, важко вимагати значної уваги до внутрішніх проблем. Та не можна сподіватись на створення сучасної вільної розвиненої України без вирішення її внутрішніх проблем, особливо таких, про які у прогресивних країнах уже рідко й згадують. У Карпатського регіону з’явився реальний шанс стати новою «туристичною Меккою» країни, а туристів вабить сюди не стільки місцевий автентичний побут селян, скільки дика природа зі своєю флорою та фауною. Тож треба подбати, щоб цей незайманий оазис дожив до омріяної туристичної навали.

Наталія Косюк,

село Лопухів, газета "Дружба"



Коментарі (0)

Додати коментар
Введіть число
 
 
Новини від KINOafisha.ua
Загрузка...
Загрузка...
Афіша кінотеатра Cinema Citi