Надіслати
НОВИНУ
 
10/21/2014    П:1556 К:0
Тячівські художники зібралися на пленер на Міжгірщині (ФОТО)
Ці місця нестримно вабили до себе Федора Манайла та Антона Кашшая, Гаврила Глюка та Андрія Коцку… І сьогоднішні покоління «мисливців за красою» спрямовують сюди свої погляди. Пленерний живопис є не менш актуальним, ніж колись.
Слово «пленер» (від французького plein air, буквально — відкрите повітря) став широко вживатися художниками в другій половині позаминулого століття. Малювання у відкритому середовищі, а не в майстерні стало домінуючим у творчості Моне, Піссарро, Ренуар та інших сподвижників імпресіонізму.

У ще більш розкутому двадцятому столітті принцип, що означає передачу в картині всього багатства змін кольору через дію сонячного світла, навколишньої атмосфери взяли за основу законодавці закарпатської школи живопису. Вони сміливо вирушали у пошуках дивних місць, створених самою природою. Творили не поодинці, а групами. До їхнього «золотого фонду» в Карпатах потрапили мальовничі місця в верхів’ях ріки Теребля, в околицях озера Синевир.

Ці місця нестримно вабили до себе Федора Манайла та Антона Кашшая, Гаврила Глюка та Андрія Коцку… І сьогоднішні покоління «мисливців за красою» спрямовують сюди свої погляди. Пленерний живопис є не менш актуальним, ніж колись.

За літо я не раз бував у Синевирі та ближніх селах, — каже заслужений художник України Василь Свалявчик. - Але одне діло приїхати самому, і зовсім інше — у компанії колег, особливо якщо серед них такі як Золтан Мичка, Антон Ковач, Василь Брензович, В’ячеслав Ганзел, Василь Шиндра, Михайло Кінч. Можна підзарядитися азартом до творчості, який іде від них. І час проходить весело, бо всі вони хлопці жартівливі. Всі знають, заради чого приїхали. Тому не спимо довго, не п’ємо паленку, а працюємо на повну силу.

—   Пленери в Синевирі влаштовуємо щорічно, до того ж нині були як осінній, так і весняний, — сказав постійний організатор акцій, голова творчого об’єднання художників Міжгірщини «Карпатські кольори» Василь Шиндра. — Художники приїжджають майже однаковим складом, адже це люди, яким не ліньки змінити звичний ритм життя заради нашої Верховини, і своїх поглядів вони не змінюють. Вчимося один від одного помічати й відтворювати красу гір і річок.

—   Тут не потрібно нічого вигадувати, природа — найбільший маг, і ми їй цілком підкоряємося, — сказав голова Закарпатської Спілки професійних художників Василь Брензович. — Щоб відчути цю магію, ми й приїжджаємо на Синевир. І цього разу, і минулого поряд зі мною малюють сини Анатолій і Василь. Обидва мають за плечима мистецькі вузи, але я впевнений, що природа здатна навчити законам гармонії і простору ще краще, ніж це зробили викладачі в академіях.

Серед півтора десятка пленеристів, поряд із вищезгаданими, були й ужгородці Степан Шолтес, Василь Вовчок, міжгірські Іван Вегеш, Василь Сенько, Степан Глеба, Любомир Запотічний, Віктор Сірко.

—   Я народився і виріс у пониззі ріки Тереблі, а тут — її верхів’я. Значна висота над рівнем моря додали цій річці живописності, чим ми, художники, й користуємося.— За день малюю щонайменше два-три етюди, — ділиться думками Антон Ковач. Вдома буде можливість розвинути ті ідеї й сюжети, які закладені в цих швидких замальовках. А тут потрібно схопити настрій, колорит тощо. Це треба робити дуже швидко, адже світлотіні і погода за годину-другу змінюються. Якщо не зафіксувати на картині початковий стан природи, співвідношення в ній кольорів, то весь час будеш гнатися за «видивом», яке втікає. Так і не зможеш його наздогнати.

—   Я не маю спеціальної освіти художника, але накопичив багаторічний досвід пленерного живопису, — сказав 72-річний Василь Сенько. — Якщо поряд зі мною працюють такі відомі майстри, то даремно це не минає. Від них уже навчився багато, і продовжую вчитися. Навіть зіркові майстри на пленерах вчаться, і цього не приховуюь. Це — один із законів малювання в групі просто неба.

Вечори для пленерників проходили у розмовах про те, як пройшов день минулий, і у побудовах планів на наступний. Нечасті години дозвілля «розбавляли» грою в настільний теніс і більярд, які пропонувала база їхнього розміщення — дача київського підприємця, вихідця з Синевира Михайла Сятині. На завершальній святковій вечері художники подякували Михайлові Лукичу за гостинність його дому, а Василеві Шиндрі — за вмілу організацію акції. «Всі етюди, створені художниками за час перебування тут, я сфотографував. Цікаво буде порівняти їх із готовими майбутніми картинами. Після всього обидва пленери 2014-го — весняний і осінній — ляжуть у основу збірки репродукцій, яку плануємо видати. «Синевир очима художників»,  така його умовна назва », — підсумував Василь Васильович.

Недільного пообіддя учасники пленеру роз’їжджалися по домівках. Поверталися додому і ми, гості-журналісти. Та ось на самій маківці довжелезного Синевирського перевалу побачили художника Михайла Кінча. Той простягнув власну картину водієві іншого легковика, вручив, і попрощався.

—   Вже встигли продати полотно з пленеру? — цікавимося від пана Михайла, зупинившись біля нього. Якби ж то! — відповідає. — У мого старого «Москвича» коробка передач відмовила. Автотурист із Києва, який їхав на озеро, добровільно взявся допомогти. Змінив напряму руху на протилежний і витяг мене аж сюди, нагору. Від грошей він навідріз відмовився, тож я подякував йому картиною. Так, як міг.

Відтак і наш, журналістський подальший маршрут уже був пов’язаний із Михайлом Кінчем. Доставили заслаблого «Москвича» разом із його власником до самого Міжгір’я. Не могли зробити інакше, бо ми, газетярі і телевізійники, теж любимо мистецтво,  шануємо його творців. Можливо, одна з картин міжгірського живописця рано чи пізно збагатить і колекцію когось із нас.









Василь Бедзір, спеціально для офіційного сайту Тячівської РДА
Фото Василя Бедзіра та Любові Немеш



Коментарі (0)

Додати коментар
Введіть число
 
 
Новини від KINOafisha.ua
Загрузка...
Загрузка...
Афіша кінотеатра Cinema Citi