Надіслати
НОВИНУ
 
01.02.2018    П:2652 К:0
Новоселиця: давня і сучасна
Вперше Новоселиця згадується в угорському документі «Мараморошська книга спогадів», де зазначено, що у 1371 році король Людвік подарував село Новоселицю чотирьом синам Ужанського воєводи. Проте, спираючись на народні перекази й легенди, можна зробити висновок, що селу вже не менше як 800 років.

Першопоселенці


У ХІІ-ХІІІ ст., в період панування феодально-кріпосницьких відносин, панівним класом на Закарпатті, як і в усій Європі, були феодали-кріпосники, котрі жорстоко експлуатували селян. Не витримуючи жорстокого гніту й великих податей, місцевий люд тікав у гори й оселявся в лісистій місцевості, на   березі Лужанки. Це й були першопоселенці села, яких називали опришками. Життя їхнє було надзвичайно тяжким. Урочище, яке собі облюбували, отримало  в  народі назву Колибища. Адже замість хат, горяни споруджували собі колиби. Майже щороку, під час розливу Лужанки, вода забирала в них дах над головою, тож, врешті, опришки переселилися на лівий берег річки, і це поселення отримало назву Новоселиця.

Головним верховодою серед опришків був Тома, від його імені, вважається, й виникло дуже поширене в селі прізвище Томишинець. Неабияким авторитетом користувався й Тяско, насамперед, завдяки своїй фізичній силі. Третім лідером громади був Джуган.  Перших мешканців села переслідували голод і злидні – гірська малородюча земля та натуральний спосіб господарювання слабо забезпечували їх матеріальними благами. Взуттям слугували постоли, виготовлені зі шкіри тварин, одяг виготовляли вручну з конопляного та лляного волокна. Сіяли ж   селяни переважно кукурудзу і овес, котрі не завжди рятували від голоду,   тож  час від часу траплялося масове вимирання людей. 

Замість колиб, новосільчани згодом навчилися будувати хатини з круглого дерева, які покривали соломою, а пізніше – дранкою. Будиночки ці були маленькими, без вікон та підлоги.

Розвиток освіти


…Минали роки й століття. Село розросталося. Проте тривалий час  його  населення було неписьменним, адже школи в селі довгий час  не було.

Першим державним вчителем був Йосип Форкош, згодом дітей навчали Деметер Дезидерій, Олена Цікало, Марія Відер, Георгій Павлишинець, Олексій Чапольці, Андрій Січ та інші.

У 1923-24 рр. державна докласова школа діяла в церковному будинку, працювала в дві зміни. Шкільну інспекцію здійснював Олександр Маркуш.  1926-27 н.р. розпочав з учнями директор школи, лишень 1 листопада була призначена вчителька Надія Мараній. 

В 1927 році, з 1 лютого кухня Червоного Хреста почала харчувати 50 сільських дітей, а з 1 квітня – 75, аж до кінця навчального року.

Проте далеко не всі батьки прагнули дати дітям шкільну освіту. Так, із 465  школоповинних  дітей до навчання у 1927 р. було залучено лишень 241 учня.

У присілку Тисалово було відкрито навчальний курс для дітей шкільного віку, який з 15 січня по 8 квітня відвідували 39 хлопчиків і дівчаток. Ази наук їм  подавав священик греко-католицького обряду о. Потапов.

1 вересня 1928 року директор школи В.Бокотей зробив у шкільній хроніці доволі сумний запис:

«Записи до школи закінчилися 31 серпня – дітей мало. Люди не хочуть записувати дітей. По-друге, шкільну кімнату, де повинні вчитися діти, зайняла греко-католицька громада, бо церква у вересні згоріла до фундаменту. Згоріли ще три хати. Навчання змушені проводити у малій кімнаті, яка повинна бути квартирою вчителя… У селі був тиф, померла одна  учениця та жінка вчителя». 1931-32-ий  голодні роки виявилися особливо важкими.

Після визволення


Чоловіче населення села взяло активну участь у розгромі фашистської Німеччини, добровільно вступивши після визволення села 26 жовтня 1944 р. радянськими військами до лав Радянської армії.

Першим записався в добровольці Іван Іванович Тяско, потім Іван Васильович Кубинець, Юрій Іванович Томишинець та багато інших – всього 95 чоловік.

У грудні 1944 р. у Новоселиці був утворений сільський комітет. Мешканці села назвали центральну вулицю іменем улюбленого героя О.Борканюка. Восени 1948 р. на загальних зборах сельчан було вирішено організувати у селі колгосп. Він був створений у 1949 році і названий іменем героя громадянської війни Чапаєва. 

Нинішній день села


...Невпізнанно змінилося село з того часу: в ньому вже давно немає неписьменних. У новій загальноосвітній школі, яку очолює молодий директор М.М.Павлишинець, навчається понад 500 учнів. Є в Новоселиці амбулаторія (головлікар М.М.Яринич), фельдшерсько-акушерський пункт, відділення поштового зв’язку, широкого розмаху набрало житлове будівництво.

На присілку Камінці ще у 1922 році чеські  інженери відкрили  родовище мармуру, й зараз у мармуровому кар’єрі добувають блоки з цього цінного каменю, а з них виготовляють облицювальну плитку тощо,  відходи ж крихти переробляють на декоративний щебінь. Кар’єр, що належить до підприємств гірничо-рудного промислу,  донині служить візитівкою села, хоча темпи і обсяги виробництва вже далеко не ті, що колись.  До речі, новоселицьким мармуром оздоблено станцію «Університет» Київського метрополітену.


Мармуровий кар'єр


Є в селі й добротний дитсадок, музей Івана Кубинця – Національного Героя Чехословаччини. 

Новоселицька сільська рада розмістилася в двоповерховій адміністративній будівлі, введеній в експлуатацію у 1973 році.

До речі, у 2006 році кермо сільської влади новосільчани довірили жінці – Василині Василівні Орябко.

У Новоселицькому ДНЗ, де завідувачем Г.М.Бенца, виховується близько сотні дітей. Успішно працює й сільська книгозбірня, здійснюючи повноцінне задоволення інформаційних потреб населення.

До послуг сельчан – ряд торгових точок, ресторани «Корадо» та «Валило». Назва останнього походить від старого валила, що з 1950 р. крутиться на околиці села. Спочатку це була колгоспна власність, що слугувала виготовленню вовняних джерг та  килимів. Згодом, після занепаду господарства,  його знову відновив колишній заступник голови колгоспу Василь  Микитинець. І зараз чимало любителів водних процедур мають змогу похлюпатися в цій купелі, що, по суті,  нагадує давньоруську баню з водним масажем у просторій дерев’яній бочці. Встановлене валило на рові, прокопаному від Лужанки. Під дерев’яний будиночок тече річкова вода.  Її потужний струмінь попадає всередину великої діжки, що звужується донизу. Він б‘ється об дерев’яні стінки і стрімко піднімається вгору, даруючи відвідувачам непередавані, відчуття.


Місцева атракція - Валило


Релігійні конфесії


 До початку ХХ ст. у Новоселиці  переважали вірники греко-католицької конфесії. У документальних свідченнях 1702 р. згадується дерев’яна церква Святого  архістратига  Михаїла, що стояла під берегом Осуй. У 1751 році єпархіальні клірики відзначили її убогий стан і необлаштованість, зокрема відсутність вежі, цвинтар, загороджений терником.  Перекази, що дійшли до нашого часу, свідчать про те, що вона частково згоріла. Образи з іконостасу та царські ворота перенесли до готичної церкви Вознесіння Господнього, збудованої з ясена та в’яза.

Вважається, що у 1928 році церкву навмисне підпалили. Адже у 1924 році немало новосільчан перейшли у православну віру. І в 1925 р. було збудовано православний храм, де першим священиком був о. Потапов.

Справжнім подарунком для вірян стало відкриття каплиці святого архістратига Михаїла, яку громада звела на місці згорілого храму Вознесіння Господнього.

Тож зараз у селі домінують дві  основні конфесії: до однієї належать представники греко-католицької громади, які відвідують  свято-Вознесенську церкву,   до іншої – православні вірники, прихожани Благовіщенського храму. Водночас серед новосільчан є немало свідків Єгови, адвентистів та баптистів.

Ними пишається село


Новоселиця здавна славиться напрочуд здібними й працьовитими людьми. Це й ткалі, поети, мисткині, і, висококласні педагоги в чиїй особі нерідко поєднуються  відмінні професіонали й творчі натури.

Серед них, зокрема, вчитель фізики й астрономії Н.І.Чендей, яка ще в юному   чотирнадцятилітньому віці почала писати вірші, а на сьогодні є автором збірки чудових ліричних поезій «Думки вголос».

Інша новосільчанка – Юлія Драгун –  добре знана юній читацькій аудиторії краю. Адже з-під її талановитого пера вже вийшли в світ п’ять чудових збірок віршів, п’єс, оповідань, казок,  ряд поетичних текстів вже покладено на музику.

Василина Іванівна Томишинець відома в селі тим, що з 1980 року тче картаті ліжники. Впродовж восьми літ трудилася ткалею в колгоспі, а зараз займається цим промислом вдома.

Михайло Іванович Лавришинець – незамінимий сільський коваль, який взяв до рук важкого ковальського молота  вже у  17 літ. І хоч роки беруть своє, він і зараз залишається першим порадником і помічником для молодших послідовників.

З давніх-давен у Новоселиці культивувалося мистецтво вишивки. Марина Михайлівна Драгун захопилася ним ще в дитячому віці й дотепер зберігає свої перші  вишивки, вигаптувані в шостому класі. На сьогодні вже має величезну колекцію рушників, скатертей, картин, що  ряхтять веселковими барвами. Захоплення рукоділлям, врешті, й визначило її професійну долю – стала вчителем трудового навчання Новоселицької ЗОШ І-ІІІ ст. Може позмагатися з нею в майстерності і Юлина Михайлівна Грись, шкільний лаборант, яка натхненно творить голкою на полотні  рясноцвітні  дива.

Віталії Михайлівні Томинець більше до вподоби бісероплетіння. Над першими низанками з бісеру дівча почало мудрувати у п’ятирічному віці. Відтоді   це захоплення   незмінно супроводжує її в житті,  реалізуючись  у справжніх маленьких шедеврах. Оригінальним творчим роботам Віталії Михайлівни завжди відведено почесне місце на  сільських та районних  виставках.

У Юрія Миколайовича Тяска з ранніх літ проявився художній дар, завдяки якому  й став автором монументу, встановленому в райцентрі на честь полеглих воїнів-інтернаціоналістів, Героя Соціалістичної Праці І.В.Чуси, земляків-односельців, які не повернулися з полів битв Великої Вітчизняної.

Не злічити  й цвинтарних пам’ятників, виготовлених ним з великим хистом і повагою до тих, хто  назавжди відійшов у вічність.

…Красне село Новоселиця розкішною природою, своїми неповторними,  затишними куточками, де по-справжньому відпочиває душа, і непересічними людьми, великими трударями, умільцями та митцями, котрі  продовжують писати славний літопис  своєї маленької батьківщини.

Василина Томишинець, Новоселиця,
газета «Дружба»
Коментарі (0)

Додати коментар
Введіть число
 
 
Новини від KINOafisha.ua
Загрузка...
Загрузка...
Афіша кінотеатра Cinema Citi